У концерті, присвяченому 80-річчю класика української музики Євгена Станковича, 2 жовтня у Національній філармонії України виконають три симфонії ювіляра.
Високопрофесійний Ансамбль класичної музики імені Бориса Лятошинського, який після ребрендингу має назву Liatoshynskyi Capella: Orchestra, прозвучить найвідомішаТретя камерна симфонія для флейти-соло та одинадцяти струнних інструментів, яка була внесена Міжнародною Композиторською Трибуною при ЮНЕСКО до десятки кращих симфоній світу за 1985 рік.
Серед солістів - 29-річний віртуоз Роман Лопатинський /фортепіано/. Соло флейти виконає солістка Національного будинку музики Тамара Рой-Ійнда. Партію валторни виконує Дмитро Таран, учасник камерного ансамблю Національного будинку музики «Київ-Брасс». Liatoshynskyi Capella: Orchestra виступатиме під керівництвом Богдана Пліша.
Євген Станкович – один із ключових сучасних українських композиторів. Його творчість налічує десятки творів у жанрах камерної, симфонічної, оперної музики, які вже понад 40 років звучать на світових фестивалях класичної музики і незмінно асоціюються у слухачів саме з Україною – завдяки глибокій вкоріненості в українській питомий мелос, а також історичним темам, які обирає композитор для своїх творів.
Відомими є його Реквієм на вірші Дмитра Павличка «Панахида за померлими з голоду», присвячений жертвами Голодомору, «Каддиш-реквієм» до 50-річчя трагедії у Бабиному Яру, «Чорна елегія» і «Музика рудого лісу» на тему Чорнобильської катастрофи.
У своїй новаторській опері-феєрії «Цвіт папороті» завдяки сміливому поєднанню народної пісенності з авангардними музичними техніками Євгену Станковичу вдалося втілити самобутню модерну українську ідентичність на новому художньому рівні.
Камерні симфонії Євгена Станковича яскраво демонструють сміливі експерименти композитора з тембровими можливостями оркестру та окремих інструментів і відчуттям часу у музичному творі, констатують організатори київського концерту 2 жовтня – Будинок музики.
Найвідоміша - Третя камерна симфонія для флейти-соло та одинадцяти струнних інструментів. У творі розкриваються і зазнають трансформацій дві контрастні за своєю суттю образні сфери, а загальний тонус розгортання музичної тканини поступово переходить від лірико-епічного до драматичного у фіналі.
У Камерній симфонії № 6 «Тривоги осінніх днів…» для валторни та камерного ансамблю 1996 року втілені ідеї у сфері звукозображальності, а також філософські рефлексії композитора. У трьох частинах, що мають назви «Світанкові…», «Денні…», «Вечірні… Нічні…», Євген Станкович відтворює власне бачення головних фаз існування всього живого: народження – розквіт – згасання.
Лірико-філософська Камерна симфонія № 9 «Quid pro quo» для фортепіано-соло і камерного оркестру 2000 року дещо подібна до Третьої камерної симфонії, а саме у зіставленні двох протилежних образів. Своїм неспішним розгортанням музика пропонує слухачам широке коло для глибоких роздумів та асоціацій.