МОН робить шмон у художній літературі та в душах учителів і учнів – Михайло Наєнко

Міністерство освіти і науки не перший уже рік намагається спекти з національної та зарубіжної літератур у школі якусь єдину перепічку. Вдавшись до високочолого слова «інтеграція», воно в проектах Державного стандарту середньої освіти уникло було навіть самих назв дисциплін «українська» та «зарубіжна» літератури.  

Тепер же, зваживши на спротив фахівців-практиків, нібито вдовольнило здоровий глузд і розмістило на своєму сайті цілком  (на його думку) оновлену свою затію: назви дисциплін зберегло, але з таким розподілом навчальних годин, щоб насамперед стукнути лобами самих учителів, а учням затуманити і без того затуманені голови.

Втім – усе по порядку.  

Знаємо, яким тяжким був минулий навчальний рік. Знесилені від дистанційки, оплачуючи власним коштом вартість своїх стареньких комп’ютерів і сотні годин електроенергії, вчителі весь рік читали й обговорювали з дітьми хороші книжки, рятуючи нашу молодь від самотності й розпачу, даючи їй віру в перемогу світла і добра в житті.

Тим часом, МОН послідовно повторювало, що українська і зарубіжна літератури не потрібні в школах. Ці слова навіть викреслювали з нового Державного стандарту середньої освіти. А вчителів переконували, що вони відстали від життя, що вони не розуміють прогресу, що їм треба відмовитися від того, що є духовною скарбницею людства. Тобто, викреслюйте красу, мораль, свободу та інші цінності, які здатна посіяти в душах підростаючого покоління лиш вона – художня література.

Ніби забували і Шевченкову істину, що наше слово – це самого Господа слово, і що «Книги – морська глибина, / Хто в них пірне аж до дна, / Той, хоч і труду мав досить, / Дивнії перли виносить» (І. Франко).

Понад рік тривала боротьба вчителів за те, щоб у Державному стандарті середньої освіти нарешті записали чотири золотих слова – «українська література» і «зарубіжна література». Понад рік!.. Тільки вдумайтеся!

Учителям відтак  було запропоновано кілька варіантів реалізації цього «чудо-стандарту» і твердо обіцяно, що в процесі реформ буде вибір – викладання традиційних предметів «українська література» і «зарубіжна література» або «інтегрованих курсів», яких, до речі, ще ніхто ніколи не бачив у шкільних підручниках і не пробував на художній смак, а що ж воно таке?

Учителі повірили, бо звикли вірити словам. І що? У новому проєкті Типової освітньої програми, нещодавно виставленій на громадське обговорення на сайті МОН, знов учителям-словесникам і всій Україні продемонстровано, що «українська література» і «зарубіжна література» не потрібні, та й самі вчителі-словесники з їхньою любов’ю до книжки не потрібні.

Кажучи по-народному: «Не вмер Данило, так болячка задавила!».  Інакше-бо,  як пояснити те, що в типовому навчальному плані для закладів з українською мовою навчання (Додаток 3) для всіх абсолютно предметів знайшлися окремі рядки й години, а для української та зарубіжної літератури – нема. Якщо не вірите – то гляньте на той «додаток» в оригіналі:

Українська і зарубіжна література нібито й  записані, але от кількість годин на них встановлена в одній спільній клітинці –  3,5 години (замість існуючих нині 4-х). Як це розуміти? Чи це окреме, чи це так зване інтегроване викладання двох літератур? І як ділити ці 3,5 години? Хто і на якій підставі буде ділити?

До того ж, у примітках до цього «геніального плану», де немає окремих рядків на українську і зарубіжну літератури, сказано, що в мовно-літературній галузі можуть вивчатися інтегровані курси: «Українська мова і література», «Інтегрований курс літератур (українська та зарубіжна)», «Інтегрований мовно-літературний курс (українська мова, українська та зарубіжна література)».

Хто ж придумав ці нові фантастичні предмети? Як кажуть у таких випадках: «Автора в студію!.. Нехай хоч пояснить нам, філологам і педагогам, що воно таке в школі? Адже «інтеграція», «компаративістика» – це, з позицій дитячої-молодіжної психології, не шкільні, а університетські дисципліни!?».

Як ви думаєте, хтось із учнів зможе повторити назви, у склад яких входить слово «інтегрований»? А хто й коли робив експеримент упровадження цих курсів? І хіба доречно поєднувати українську мову і українську та зарубіжну літературу? Чи хтось уже склав навчальні програми такої мовно-літературної «окрошки»?..

Я звернув увагу й на те, що в так званій новій освітній програмі і на історію України та всесвітню історію відводиться теж дуже мало годин. Тобто на все те, що дає культурний генотип нації – на художню літературу і на історичні знання, не знайшлося достатньої кількості годин, а на українську літературу і на зарубіжну літературу ще й окремих рядків та годин не знайшлося! Тим часом, усі інші предмети мають «свої» рядки і різні варіанти викладання – традиційний та інтегрований, а от українську й зарубіжну літератури пропонують вивчати аж у трьох варіантах інтеграції, хоча жоден серйозний філолог і вчитель у процесі минулих уже дискусій  не підтримав доречності такого експерименту над молодим поколінням.

Звертаюсь як педагог-літератор із півстолітнім стажем: «Почуйте учителів! Вони ж так мало просять – лише два окремі рядки на українську літературу і зарубіжну літературу. Та  вибору між традиційним викладанням літератур і тією таємничою інтеграцією. Скільки б не було тих годин, але вони повинні записані в окремому рядку, а не в одній спільній клітинці. Так, як для всіх інших предметів.

Я сьогодні готовий цілувати руки всім учителям-літераторам, бо вони, як найвідоміший педагог-словесник Януш Корчак, до останнього подиху будуть читати дітям казки. І будуть боротися. Не за себе, не за години, а за те, що дає сьогодні українській молоді духовну силу нації. Вони не можуть інакше, бо знають, що світ без художньої книжки приречений на невігластво і на стрімке повернення до своїх пращурів – приматів.

Як казав учитель усіх наших учителів Василь Олександрович Сухомлинський, з людиною, яка не розуміє слова, а надто художнього слова, нема про що говорити взагалі. 

                                                                                                                                                                 МИХАЙЛО НАЄНКО,

                                                                                                                                                                 директор Центру літературної творчості Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка,        

                                                                                                                                                                 професор, Заслужений діяч науки і техніки, Шевченківський лауреат

Читайте також: «Освітній скандал: Зеленського питають навіщо вилучати зі стандартів українську і зарубіжну літературу».