Минають роки, настає старiсть, а солдат лишається солдатом, особливо коли служба його обпалена вiйною. Буде потiм життя i навчання, сiм’я i робота, робота й робота, але в пам’ятi солдата залишається давно пережите...

Я мав нагоду проїхати дорогами Рiвненської, Хмельницької, Вiнницької, Черкаської, Київської та Житомирської областей. За два днi ми подолали понад 1200 кiлометрiв...

Не бути лакеєм — моє природне бажання! Я хочу мати свою державу, користуватися мовою своїх пращурiв, задовольняти свої духовнi потреби надбанням культурної спадщини свого народу. До останнього часу гарантом моїх прав була Конституцiя, яку нинiшня влада намагається використати у власних iнтересах — зробити мене безмовним манкуртом, ввiвши до неї змiни щодо другої державної мови. Друга державна стане могильником моєї рiдної української.

Чи може Хам перехамити Хама? Виявляється, може, що я й побачив 3 вересня в телепрограмi «Шустер Live». Регiонал Литовченко з iнтелектом Полiграфа Полiграфовича своїми безглуздими запитаннями i неповагою до Юлiї Володимирiвни вибив її з риторичної колiї, через що вона слiзно розгнiвалася i завчасно покинула телестудiю, щоб не потрапити на не менш «одкровеннi» нападки опонентки з «Озимого поколiння» — панi Богословської.

Я — 75–рiчна пенсiонерка, читачка «України молодої». Хочу висловити свою думку щодо замiтки Степана Гражди з Івано–Франкiвської областi про дiда Юлiї Тимошенко Капiтельмана.

Бажання написати цього листа викликав матерiал в «УМ» «Кредит на «лохотрон» (14.08). Моя зацiкавленiсть статтею продиктована особистим iнтересом — я є однiєю зi сторiн, постраждалою фiнансового ринку.

Складається нинi враження, що наш Президент призначає «губернаторiв» та рiзних мiнiстрiв за списком, який дали йому Путiн та Медведєв. Тому нашi «губернатори» в Одесi та в деяких iнших мiстах, тiльки переступивши порiг кабiнету, стали боротися з україномовними газетами, школами та впроваджувати другу росiйську мову як регiональну тодi, коли там не росiйська, а українська мова потребує захисту.