Шановна редакціє. Мене, пенсіонера, який живе у селі, спонукало звернутися до вас із листом те, що для нас, тих громадян, які живуть в Україні, а не виїхали в різні країни через обставини, що склалися в державі від господарювання олігархів, кнопкодавів, створюють нестерпні умови навіть не життя, а

Що ж ми таке виродили-витворили? Це я про нашу рідну державу, квазідержаву (квазі — періодична функція в математиці).

Скажи-но, душе чорна, як,
яким це незбагненним чином

Бульвар Шевченка...
Тиснява автівок, —
І «майбахи», і «лінкольни»,
й «Jeep»

Про двох перфекціоністів на Маздах, які могли би потоваришувати.

Шановна редакціє, я багаторічний передплатник вашої газети. Прочитавши в «Україні молодій» від 3 квітня 2018 р. статтю А. Нечитайла «Уроки «Собору», хочу відреагувати на неї.

На п’ятому році війни Президент і Верховна Рада законодавчо визнали Росію агресором, що воює з Україною на всіх фронтах людського життя. Якби це відбулося ще в 2014 р., події в Україні і світі були б зовсім іншими.

Важко відшукати слова, з якими можна звернутися до незчисленного, не­осяжного простору лю­дей, означених одним словом — «Чорнобиль»! Радше це він, Чорнобильський простір, сьогодні звертається до нас.

Відповідь на запитання із пісні про Миколу Щорса дуже актуальна, оскільки в ній є відповідь і на перше запитання.

Прикрившися псевдонімом «АТО»,
реве війна. Гатять із «градів» гади
по нас.