Не можу не вiдгукнутися на запитання «УМ» (газета вiд 6 листопада 2010 року): «Хто захистить борцiв за волю України?». Однак одразу виникають i такi запитання: хто проти визнання борцiв за волю України, хто цi противники, чиїх батькiв вони дiти, якого народу? Врештi, хто цi люди?.. Ось цi визначення мають бути основоположними для кожного свiдомого українця. І тодi стане зрозумiло: хто є хто! Адже не треба великого розуму, аби зрозумiти, хто чиї iнтереси захищає.

Із далеких рокiв молодостi я любила читати журнал «Смєна». Тодi вiн виходив на газетному паперi товстенькою книжкою, але мiстив цiкавi статтi з iсторiї, оповiдання, неодмiнний детектив, розповiдi про видатних художникiв iз репродукцiями їхнiх картин i, звичайно, кросворди.

Фахiвцям будiвельної галузi з некупленими дипломами, певна рiч, вiдомо: робота над проектом будь–якої складностi починається з технiко–економiчного обґрунтування (ТЕО) доцiльностi та можливостi зведення майбутньої споруди, комплексу.

На початку 2009 року тодiшня Прем’єр–мiнiстр Тимошенко уклала з Москвою договiр на постачання газу в Україну. Вона дуже пишалася i хвалилася тим, що вперше уряди двох країн змогли домовитися визначати цiну росiйського газу за допомогою формули на основi ринкових умов. «Свавiллю росiян покладено край!» — радiсно доповiдала вона щось подiбне країнi.

Зiзнаюся, часто у розмовах iз людьми я критикував хлопцiв i дiвчат за те, що вони захоплюються сучасною поганою естрадою, модами, вiдмежовуються вiд полiтики, байдужi до власної iсторiї та за iншi вади. Але на святкуваннi 68–ї рiчницi створення УПА переконався, що не вся молодь зiпсована, далеко не вся...

Україна — не Малоросiя, а Росiя — не Київська Русь.

Так само, як США — не Англiя, Канада — не Францiя, Мексика — не Іспанiя. Україна сформувалася на теренах Київської Русi, а Росiя — на нових пiвнiчних землях, як, скажiмо, США на новому континентi. Якщо росiяни хочуть називатися великоросами, то це їхнє право, але називати суверенного сусiда малоросом — це неетично, зверхньо й образливо. Як не можуть син чи дочка бути старшими за батька чи матерi, так Росiя не може бути старшим братом, бо вона почала формуватися лише в 1147 роцi, тодi як Київська Русь давно вже iснувала.

Колись росiйськi козаки завойовували Україну, але видно, вони й зараз не вiдмовилися вiд прагнення приєднати нас до Росiї. Таке враження у мене склалося, коли прочитала в «Українi молодiй» за 21 вересня замiтку «Дитячi ескадрони» про те, що в Криму дiє бойовий табiр дiтей, де готують iз них бойовикiв — «борцiв з iсламiзмом».

17 жовтня Олег Тягнибок полемiзував з уявним Вiктором Януковичем (ведучим програми «Бiле та чорне» на телеканалi TVi). Вiдповiдi Олега чiткi, осмисленi, впевненi, зрозумiлi. Юля Тимошенко про це теж говорить. Подiбне ми чули вiд Мороза, Кiнаха, Тарасюка, Мартиненка, Фiленка (та скiльки їх було!), коли вони стояли на подiумi Майдану. Та не полишає вiдчуття — щось не так. Як у пiснi В. Висоць­кого: «Эх, ребята, все не так, все не так, как надо»... Про все це говорив i Вiктор Ющенко, i всiма своїми дiями за останнi десять рокiв намагався впровадити в державi. Та всi «краснобаї» вiдсторонилися вiд Президента Ющенка — не пiдтримували його: хто — через iлюзiї i популiзм, хто — через амбiцiї, а когось направляв «Той, що в скалi сидить».