«У СІЗО співкамерники мене шанобливо називають «Мошеннік», пишаються знайомством зі мною — мовляв, це ж сам начальник «Еліта-Центру», просять номер телефону дати... Може, щоб досвідом поділився», — сказав, крім іншого, позавчора на суді у справі про масове ошуканство Ігор Циганок, який продав загалом 64 квартири в будинку на вулиці Отто Шмідта. Позавчора Шевченківський райсуд Києва продовжив слухання у «справі Циганка». Засідання, що затягнулося аж до вечора, було присвячене промові самого обвинуваченого та його відповідям на питання прокурорів, потерпілих, адвокатів та судді Марчук.

Hа Запоріжжі дедалі частіше практикується силове захоплення однією комерційною структурою іншої. Досить часто опосередкованими учасниками оборудок стають місцеві суди. На яких умовах — залишається лише здогадуватися. Не розсекретить це, ясна річ, і директор одного із запорізьких ТОВ зі своїми підлеглими у ході розслідування порушеної стосовно даних посадовців кримінальної справи.

Це сталося ще на початку лютого. Проте справжня причина з'ясувалася лише тепер. Бо спершу, коли місцеві мешканці натрапили у ярузі поблизу села Зелена Балка Широківського району, що на Дніпропетровщині, на труп чоловіка (на вигляд явної особи без певного місця проживання), версії відпрацьовувалися різні. Однак бувалих оперативників збентежили стріляна рана ноги покійного, різана рана шиї і сліди побоїв на голові.

Незвичайну кримінальну справу розслідують нині черкаські правоохоронці. На їхній гачок попався 53-річний чоловік, інвалід першої групи, котрий примудрився тричі обвести навколо пальця рідну Україну.

На нещодавньому засіданні парламентського Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності мабуть усім присутнім стало зрозуміло, чому наша прокуратура в останній час веде себе, ніби відірвана від життя суспільства та держави. Таке враження, що прокуратура — це якийсь окремий світ, який зовсім не перетинається з реаліями сьогодення. Устами першого заступника Генерального прокурора Сергія Винокурова, народним депутатам, членам комітету було заявлено: ви не маєте над прокуратурою контрольних функцій! Мовляв, немає чого тягати на парламентський килим Генпрокурора, задовольняйтеся поясненнями заступників. Завдяки такій сенсації згадане засідання комітету можна назвати історичним.

Минулого тижня в обласному Апеляційному суді «шахтарської столиці» завершилося слухання резонансної справи В'ячеслава Синенка. Як уже неодноразово писала «УМ», його обвинувачували у співучасті в убивстві 1995 року місцевого підприємця та власника футбольного клуба «Шахтар» Ахатя Брагіна, більше відомого під кримінальним псевдо Алік Грек. Вигнаного з системи МВС майора міліції зрештою визнали винним, присудивши до вищої міри покарання з конфіскацією майна. Відповідач провини не визнав, понад те — з лави підсудних виголосив свої звинувачення «всесильній донецькій мафії», яка, на його переконання, карає тих, хто насмілився порушити змову мовчання.
Судовий процес над Синенком тривав рівно рік. А до того екс-міліціянта довго вистежували через Інтерпол по всіх континентах. Відшукалася «загуба» у Греції, де 56-річний, наполовину паралізований чоловік тихо та цілком офіційно проживав у якомусь гірському селищі. З помпою (та на медицинських ношах) підозрюваного у страшному злочині екстрадіювали спецлітаком на Батьківщину, аби віддати в руки найсправедливішої у світі Феміди.
У чому ж, власне, звинувачували донеччанина В'ячеслава Синенка?

Ураз розбагатіти надумав 27-річний директор ТОВ «Нафтаком» iз Черкас. Цей молодий чоловік мріяв розжитися трьома мільйонами гривень iз бюджетних коштів. Та Бог шельму мітить. Тож працівники УСБУ в Черкаській області з'ясували, що пан директор, він же головний бухгалтер цього підприємства, штучно формував суму податкового кредиту з податку на додану вартість і декларував від'ємне значення цього податку. Всі ці маніпуляції були для того, щоб успішно покласти в кишеню свого ТОВ відшкодування з бюджету.

Двоє курсантів Національної академії Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького вирішили в дещо дивний спосіб покращити своє фінансове становище. Хлопці хоча й не з бідних родин, однак юнацькі забаганки вимагали суттєвих витрат. Отож придбавши сучасну комп'ютерну техніку, супермени в зелених беретах налагодили вдома виготовлення фальшивих грошей. Бійці добряче освоїли підпільне ремесло, клепаючи купюри номіналом 100, 50 і 20 гривень. Певну кількість липових банкнот вони зуміли-таки збути в торгiвельних закладах міста.