В «Українi молодiй» 30 грудня 2010 року опублiковано замiтку «Заарештовано активiстiв Податкового майдану за звинуваченням: «умисне знищення або пошкодження чужого майна, що заподiяло велику шкоду у великих розмiрах за попередньою змовою групою осiб».

1–го липня «Україна молода» надрукувала мою замiтку «Зіркова епідемія і мораль». Я наголошував на тому факті, що сучасні політики хвацько називають себе прагматиками, не зазирнувши заздалегідь у відповідний словник, щоб зрозуміти значення цього слова. Після публікації матеріалу я запримітив, що замість слова прагматизм багато хто вживає вже термін «здоровий прагматизм». Таке тлумачення ніде ще не значиться, однак, як на мене, могло б допомогти навести лад із запозиченим словом, а державним мужам мало б нагадувати про їх відповідальність перед суспільством. У цьому контексті вражає історія з появою на світ Податкового кодексу.

Із давнiх часiв люди при використаннi землi оцiнювали її насамперед із точки зору можливостi давати врожай рослин. А тому поняття «родючiсть ґрунту» було вiдоме ще до оформлення ґрунтознавства як науки i вiдображало найбiльш сущу властивiсть землi як засобу виробництва. Щоб зберiгати i полiпшувати природну родючiсть землi, необхiдно бiльше їй давати, нiж вiд неї брати...

Позиція, якої дотримується багато українців, а саме — «моя хата скраю» — призвела до того, що в не потрібній українцям Україні без «шума и пыли» владу захопили чужонаціональні пахани з особистими кримінальними шайками. Якщо і надалі шайки Януковича і Тимошенко–Григян поперемінно приходитимуть до влади, Україну чекає безславний капець. Постійна, цілеспрямована, підло витончена, наркотична і висотана з пальця московська брехня віками день і ніч лилася і ллється нескінченними потоками на Україну, роблячи свою чорну справу, перетворивши українців на зомбоване, бездуховне і безголове стадо. Мета одна — посіяти розбрат, байдужість до своєї країни, сумнів у свої розумові здібності, недовіру до своїх національних зверхників, бездіяльність, скепсис.

Менi сiмдесят п’ятий рiк, уболiваю за київське «Динамо» бiльш як 60 рокiв. «Динамо» — це велика частина мого життя. Я бачив гру багатьох чудових футболiстiв–вiртуозiв, якi не тiльки творили славу цьому знаменитому клубовi, а й створювали настрiй усiй нацiї. Особливо пам’ятнi 60—80–тi роки минулого столiття, коли ми були свiдками трiумфу нашої улюбленої команди не тiльки в СРСР, а й у Європi. Воiстину генiальним футбольним пророком був на той час Валерiй Лобановський. Якось вiн сказав, що настане час, коли СРСР перейде на систему змагань «осiнь–весна» i що в Українi будуть грати бразильцi. Тодi, за тоталiтаризму, я вважав, що це не що iнше, як «Фата моргана», але iсторiя пiдтвердила прогнози маестро...

Останнiм часом у деяких засобах масової iнформацiї почали з’являтися статтi, якi закликають громадян України полюбити наших пострадянських олiгархiв, i тодi нiби значно зросте їхня благодiйнiсть.

Після 100 днів президентства Януковича, хоча було мало даних, про підсумки писали багато. Минув рік, є багата статистика, а оцінок мало: владні ЗМІ орієнтовано на «стабільність».

Єдине зобов’язання, виконане Януковичем, що позитивно вплине на майбутнє країни й народу — підвищення виплат на новонароджених. Діти справді можуть подякувати, якщо не за «щасливе дитинство», то принаймні за одноразову допомогу. Дві зовнішньополітичні обіцянки, якi також виконано, мають негативні наслідки; решту передвиборчих гасел не виконано.