Днями Йосип Кобзон презентував у Києві десятисерійний документально-художньо-біографічний фільм «Йосип Кобзон. Прощання з державою». Це не просто біографія легендарного артиста. Це біографія країни, в якій жив Кобзон. У піснях.
Фільм знято знаменитим режисером-біографістом Юрієм Заніним, знайомим глядачеві за п'ятисерійним кіношедевром про життя-буття Алли Пугачової. Цього разу Занін збирався знімати лише 4 серії. Але відтоді, як виникла ідея цього кіно, у 1996 році (до 60-тирічного ювілея Кобзона), накопичилося стільки матеріалу, що фільм виріс до десятисерійного серіалу на тему: «Нам того, что было, позабыть нельзя». І як сказано було на зустрічі з пресою, Занін на цьому не зупинився. Адже останнім часом у житті Кобзона відбулися зміни — чергові вибори у Держдуму РФ, приголомшуюча перемога (над чотирма бурятами й одним росіянином — 82,6%) без проведення передвиборчої кампанії, обрання Головою комітету по культурі Держдуми РФ тощо. Отож, Занін назнімав ще купу матеріалу — серії на 2—3.

Марафон із наповнення Центральної виборчої комісії свіжими кадрами вийшов на фінішну пряму: позавчора ввечері п'ятнадцятеро членів ЦВК — троє «старих» та дюжина щойно призначених Верховною Радою — обрали своїм головою Сергія Ківалова. У тому, що на місце Михайла Рябця прийде саме Ківалов, ніхто не сумнівався відтоді, як Президент Кучма запропонував його до складу ЦВК — по-перше, для фігури такого масштабу роль рядового центрвиборчкомівця явно не підходить, а по-друге, навряд чи хтось із 14 колег маститого протеже Леоніда Кучми служив би гарантові так віддано і професійно, як на це здатен Сергій Васильович. Тож особливої інтриги у процес обрання собі шефа «центральні виборчкомівці» вирішили навіть не вносити — Ківалов виявився єдиною кандидатурою, «номінованою» на посаду голови ЦВК. І обраною одноголосно.

Наші парламентарії так часто щось підписують та укладають, що вже й самі до пуття не знають, під якими саме словами поставили свої підписи. У понеділок «більшовики» з комуністами та СПУ нібито підписали політичну угоду щодо політичної реформи, а судячи з теперішніх заяв більшості, ті підписи були лише формальною візою, яка свідчила про готовність того чи іншого політика поставити під документом «реальний» автограф.

Роль особистостей в історії важко переоцінити — вони її рухають, змінюють, не дають застоятися. Час президентських виборів, що надходить в Україні, — саме час появи цих самих особистостей. В Україні, яка вже скоро десять років як живе «під патронатом» Леоніда Кучми, по його «понятіях» (але, виявляється, лише один його президентський термін, а не два), нарешті має добродити молоде вино. Нові міхи зачекалися на нього.

Перш ніж «підібратися» до президентських виборів, що, відповідно до Конституції, повинні відбутися восени, білоруси мають пережити вибори до Національних зборів, намічені на весну. Однак досі внутрішньополітична ситуація в країні нагадує непорушну поверхню затягнутого тванню ставка, по якій зрідка розходяться кола від випадково кинутого каменя.

Сьогодні у Пакистані завершуються триденні пакистано-індійські мирні переговори, головною темою яких було врегулювання проблеми спірного штату Кашмір, повідомляє агенція «Ассошіейтед Пресс». Це перші такі переговори за останні три роки між двома ядерними країнами, конфлікт 2002 року між якими мало не переріс у чергову, четверту, війну. Її було відвернено лише завдяки міжнародному втручанню. Саме тому за переговорами напружено стежать не лише у двох зацікавлених країнах, але також у всьому світі. У перший день переговорів делегація МЗС Індії на чолі з Аруном Кумаром Сінгхом зустрілася з головою МЗС Пакистану Ріазом Хохаром у столиці країни — Ісламабаді. Оскільки першу зустріч було охарактеризовано в ЗМІ двох країн як «сердечну», то вчора розмови продовжилися у більш камерній та неофіційній атмосфері на гірському курорті Мурріє, що за 50 кілометрів на північний схід від Ісламабада.

Якщо тривалий час живеш у свинарнику, невдовзі перестаєш звертати увагу на його запах і вміст. Якщо живеш в Україні, то поведінці Леоніда Кучми (який любить згадувати свинарники в постановочних інтерв'ю як приклад поворотів інформаційної політики) дивуєшся дедалі менше. Якщо працюєш на провладному телеканалі, ставишся до диктату президентської канцелярії як до вибриків канцелярії небесної, і твоя совість з кожним днем все менше опирається слову «темник». Людина — істота універсальна, вважали мислителі епохи Відродження, і в деякій мірі мали рацію. Але пристосуватися до затхлих запахів зовсім не означає їх побороти: у свинарнику треба прибирати. І якщо тележурналісти припинили галасувати про «темники», як робили це восени позаминулого року, а глядачі звиклися з існуючим ф(о)рматом телевізійних новин, це зовсім не свідчить про те, що «темники» на адресу телеканалів не надходять. І аж ніяк не означає, що з цим явищем треба мовчки миритися.

Напередодні затвердження парламентом складу Центральної виборчої комісії, якій восени належить організувати й провести вибори Президента, в Одесі вибухнув скандал, пов’язаний з ім'ям одного з потенційних претендентів на посаду голови ЦВК, почесного президента Одеської національної юридичної академії, народного депутата Сергія Ківалова. Двоє випускників цього вузу минулих років — Денис Стадніченко та Надія Сафранкова — вирішили подати позови до адміністрації академії та самого почесного президента, прагнучи «захистити своє конституційне право на освіту». Позивачі, зокрема, вимагають замінити видані їм раніше дипломи, з огляду на те, що вони завірені «підписом неналежної особи». «Неналежною особою», на думку молодих юристів, є саме пан Ківалов, який протягом останніх п'яти років «на громадських засадах» засвідчував своїм «ректорським» підписом дипломи випускників вузу. Як стверджують екс-студенти Стадніченко і Сафранкова, тим самим нардеп Ківалов, котрий, до речі, всупереч Конституції посідає ще й посаду голови Вищої ради юстиції, незаконно підміняв професорів Анатолія Панькова та Юрія Полянського, які, згідно з наказами міністра освіти та науки України, впродовж даного періоду почергово виконували обов'язки ректора академії.

Наш Президент любить говорити, що негативний імідж України за кордоном формує своїми поїздками та скаргами опозиція. Виносять, мовляв, якийсь бруд із нашої хати. Ось нещодавно Леонід Данилович зустрічався з іноземними послами в Україні і, перебуваючи під впливом буцімто тенденційних оцінок політичної кризи в Україні з боку Парламентської Асамблеї Ради Європи, висловив жаль з приводу резолюції ПАРЄ. Українська влада, за словами гаранта, не змогла донести до шанованої міжнародної інституції справжній зміст запланованих змін до української Конституції. А доповідачкам ПАРЄ не вистачило часу ретельно вивчити це питання». У зв'язку з цим пан Президент попросив дипломатів, «щоб сприйняття України за кордоном, яке значною мірою формується під вашим впливом, було максимально об'єктивним, грунтувалося лише на незаперечних фактах». Утім незаперечні факти — якраз зовсім не на боці хорошої (на переконання Кучми) української влади.

Відучора політична реформа просунулася ще на крок уперед — фракції і групи парламентської більшості, Компартія та СПУ підписали «Політичну угоду між депутатськими фракціями і групами у Верховній Раді України щодо проведення конституційної реформи та законодавчого забезпечення її реалізації». Як уже повідомляла «УМ», згідно з цим документом, сторони, зокрема, беруть на себе зобов'язання «проводити розгляд питань, які стосуються політичної реформи, у відповідності до регламенту ВР», «шукати вихід із конфліктних ситуацій, що виникають між представленими у парламенті політичними силами, винятково шляхом переговорів без блокування роботи парламенту», до початку розгляду й остаточного прийняття змін до Конституції ухвалити (з офіційним оприлюдненням) Закон України «Про вибори народних депутатів України» на пропорційній основі тощо.