Коли читаєш книжку «Україна — не Росія», на обкладинці якої вказано ім'я автора Леонід Кучма, весь час не полишає сумнів: що це?
Це новий Президент, інтелектуальний та вихований політик, якого так давно чекає Україна?!
— Це мудрі українські вчені, що змогли підготувати дослідження про національну історію в українсько-російському вимірі та запропонували Кучмі стати її автором?!

Який «гордий край був і залишається символом дружби, миру, злагоди та поваги до людей»? Так-так, ідеться саме про Донеччину, досить промовистою характеристикою якої й підсумовується звернення до мешканців Донецької області, прийняте на сесії облради минулого тижня. За двадцять днів, що минули від «Акції 31.10», депутати обласної ради, звісно, мали нагоду ретельно вивчити події того дня. І, мабуть, вони це зробили, бо одностайно проголосували за текст звернення, де словесно трохи присоромили і навіть пошпетили своїх опонентів.

«Так традиційно склалося, що нагороди вручають після бойових дій. А нагородження глави Донецької обласної державної адміністрації Анатолія Близнюка орденом «За заслуги» 3-го ступеня свідчить, що у Близнюка дійсно є заслуги — перед режимом Леоніда Кучми», — так прокоментував один з останніх «орденських» указів Президента народний депутат від «Нашої України» Володимир Філенко. За словами народного обранця, «те, що нагородження донецького «губернатора» відбулося невдовзі після зриву місцевою владою з'їзду «Нашої України», який мав відбутися в Донецьку 31 жовтня, підтверджує: місцева влада виконувала вказівки Банкової та діяла за відомим «темником».

На початку ХХІ століття у світі залишається все менше й менше людей, які можуть уявити своє життя без інтернету — всесвітнє павутиння обплутало планету так щільно, що сьогодні просто неможливо ігнорувати його наявність. Дарма комусь здається, що живучи на далекому хуторі без зручностей, він не потрапить у лабети цих комп'ютерних джунглів: аби «спілкуватися» з Мережею, зовсім не потрібно мати телефон чи навіть комп'ютер. Оскільки саме в інтернеті можна дізнатися про найостанніші новини, в «павутинні» опосередковано сидить кожен телеглядач, радіослухач чи газеточитач. Не кажучи вже про мільйонну аудиторію безпосередніх користувачів, яка зростає з кожною хвилиною: без інформації, розміщеної в «інтернетрях», уже не мислить себе ні школяр чи студент, ні журналіст, ні фахівець з комп'ютерних технологій; у численних інтернет-форумах, — чатах, конференціях тощо — тисячі самотніх людей знаходять кохання, справжніх друзів, однодумців; занадто заклопотані особи вже «присіли» на мережеві магазини, у яких, не виходячи з дому чи офісу, можна придбати фактично будь-який товар. Є ще й така окрема каста, як геймери — люди, залежні від комп'ютерних ігор, у яких за допомогою «інету» можна помірятися силою з противником, що сидить на іншому боці земної кулі.

Нормально жити в Україні «звичайній» людині з кожним днем стає все важче, і надію на те, що при цій владі ситуація зміниться на краще, вже втратили навіть найзатятіші оптимісти. Адже попереду вибори, і ті, хто сидить на «верхівці» держави, дбають лише про те, як би не впасти з висоти, на яку здерлися. З цього приводу фракція блоку «Наша Україна» ухвалила відповідну заяву, текст якої вчора на засіданні Верховної Ради зачитав народний депутат Валерій Асадчев.

Лихоманить нашу владу. Дні летять, мов навіжені. Пора платити по боргах перед українським народом. Цей час стає дедалі ближчим. Авторитет Віктора Ющенка та його демократичного блоку ніяк не падає, а навпаки, зростає, і це попри провокації в Донецьку, Сумах, попри постійне цинічне оббріхування у підконтрольних владі ЗМІ, попри Корчинського і кампанію. Так-так, платити доведеться. Навіть якщо влада влаштує державний переворот, забравши в народу право обирати Президента і віддавши це право підконтрольній більшості, примусивши чи залякавши перед цим ще декілька десятків народних депутатів, щоб дотягти голосування у ВР до 300 голосів. Навряд чи це вдасться, а якщо й ні, то не заздрю я тим 300 депутатам...

Позавчора ввечері у Києві в Будинку вчителя пройшла установча конференцiя столичного міського осередку Всеукраїнського об'єднання «За Україну! За Ющенка!». Це вельми символічно, позаяк саме в цих стінах на початку минулого століття збиралася й приймала свої державницькі універсали Центральна Рада. Як зазначив у своєму виступі Віктор Ющенко, те, що нове громадське об'єднання «стартує» з приміщення, в якому працювали кількадесят відомих українських діячів, в якому творилася історія, надає великої наснаги, породжує почуття вдячності минулому й відповідальності перед майбутнім.

Валерія Пустовойтенка та його фракцію Народно-демократичної партії іноді — залежно від пори року та розташування зір на політичному небі — називають опозицією поміж більшості. Приміром, кілька місяців тому в парламенті тривав збір підписів за відокремлення від Міністерства екології, котре за квотою НДП очолює Сергій Поляков, Комітету з природних ресурсів. Тоді Пустовойтенко пригрозив відкликати підписи НДП з проекту внесення змін до Конституції, якщо «екологічний» процес не припиниться. Згодом Валерій Павлович, усупереч угоді шести пропрезидентських фракцій про висунення єдиного кандидата на майбутні вибори, заявив про свою готовність балотуватися у президенти. Між Пустовойтенком та владою, передусім Президентом Кучмою, зараз справді відчувається певне дистанціювання. У далеких 1993-94 роках Валерій Пустовойтенко очолював виборчий штаб кандидата у президенти «Кучми-1». Згодом його НДП побула «партією влади», він сам — Прем'єр-міністром, уславившись замиканням директорів підприємств у Палаці «Україна» та зборами для занять із цивільної оборони — так В.П.П. «вибивав» податкові борги. Після 1999 року оточення Президента змінилося — значно ближчими до «тіла» стали інші люди (Деркач, Пінчук, Бакай, Волков, згодом — Суркіс та Медведчук). Після Пустовойтенка уряд очолив значно вдаліший Ющенко. Було ще кілька відставок, Валерій Павлович попрацював міністром транспорту, ще раз попретендував на вищі посади, але осів у парламенті. Зараз Пустовойтенко входить до більшості, і коли ця «химера» виявляє ознаки активності, переважно солідаризується з нею. НДП любить говорити про свою «золоту акцію», але фактично не послуговується нею — надто мало голосів у ВР (15), не такий, як хотілося б, вплив. Про погіршення стосунків із Президентом та його головним адміністратором Медведчуком Пустовойтенко говорить неохоче і, радше, заперечує ці здогадки. Проте толерування режиму не перешкоджає Валерієві Павловичу підтримувати тісні стосунки з опозиційними депутатами, приміром, «Нашою Україною».

Iнтерв’ю «Українi молодiй» Валерiй Павлович дав минулої п’ятницi. Судячи з деяких зізнань, Пустовойтенкові набридли підкилимні інтриги. Приміром, нещодавно він засудив і владу, і «Нашу Україну» за конфлікт у Донецьку. Валерій Павлович, схоже, вишукує можливість для нормальної роботи, спостерігаючи за політичною дійсністю на доволі нейтральному полі. Чи не себе він бачить у ролі того кандидата в президенти, який не належатиме ані до антикучмівської опозиції, ані до вкоріненої влади?..

Чим українці подібні до китайців? Стіною. У китайців великий мур відділив їхню стародавню цивілізацію з притаманною їм схильністю до порядку та творчості від варварської «Євразії» з її Чингісханами, Іванами Грозними та іншою поганню. У нас теж є стіна, правда, ця вже зведена самими «євразійцями» в народній свідомості, якою вони намагалися поділити нас на «западенців» і «східняків», здійснюючи природне право завойовника владарювати.

Планувалося, що «круглий стіл» «Президентські вибори 2004: проблеми законодавчого регулювання виборчого процесу» відбудеться якраз напередодні розгляду у Верховній Раді законопроекту Юрія Ключковського та Миколи Катеринчука про вибори Президента України. Але оскільки минулого тижня пленарні засідання вперто зривалися й блокувалися, тож обговорення виборчих перспектив та правил гри відбулося лише в одному місці — на конференції, організованій Лабораторією законодавчих ініціатив спільно з представництвом Фонду Конрада Аденауера в Україні. Поговорити було про що...