Наприкінці минулого тижня кременчужанка Ольга Варакута нарешті залишила місцевий пологовий будинок і разом з крихітною донечкою та ще сімома дітьми й чоловіком Анатолієм переїхала у власний двоповерховий будинок у приміському селі Піщаному. Шлях до цього помешкання згаданої глибоко віруючої родини був сповнений драматизму.

Піонерами у справі «відрізання» від живильної рідини були умільці «Полтававодоканалу». Отже, зазнали фіаско різношерсті хитруни, які тривалий час паразитували на неможливості виокремити їхні «персональні» комунікації від спільної труби-стояка. Так от, у «Полтававодоканалі» першими в Україні сконструювали відповідну систему «Спрут». Вона «допомогла» протягом двох останніх років кільком сотням боржників із обласного центру сповна відчути на собі принади існування в такій собі квартирній «пустелі».

Не вельми довіряє показникам урожайності, яку офіційно декларують сьогодні чимало керівників сільгосппідприємств Полтавщини, начальник обласної міліції, генерал-майор Богдан Керницький. На його думку, там, де в паперових святцях ледь «нашкребли» по тридцять центнерів із гектара озимої пшениці, нерідко реальна врожайність була майже на третину вищою. Немає підстав вважати, що й на збиранні пізніх культур (особливо таких прибуткових, як, наприклад, цукрові буряки) надто підприємливі представники головуючого корпусу втримаються від спокуси прибіднятися, маніпулювати статистикою на користь власної кишені.

Десять серпневих днів поблизу селища Білики Кобеляцького району тривав збір еколого-патріотичного табору для юнаків і дівчат віком 13—18 років, організований Полтавською станицею Національної скаутської організації України «Пласт». Намети пластунів із п'яти осередків Полтавщини цього разу вгніздилися на мальовничій лісовій галявині неподалік берега тихоплинної Ворскли. Одразу з'ясувалося, що «аборигенами» тієї місцини були досить грізні комахи — оси та джмелі, гнізда яких знаходилися в різних кінцях галявини. Однак, дотримуючись одного з найголовніших принципів пластунського руху — жити у гармонії з природою, гості не стали тривожити чи «виселяти» звідти крилатих «господарів». Навпаки, обгородили згадані гнізда стовпчиками і подбали, щоб ніхто бодай випадково їх не зруйнував. Тож під час таборування між пластунами і комахами не виникало жодних «непорозумінь».

Коров'ячі хвости здавна дошкуляють усім, хто хоче подоїти цих сумирних домашніх тварин. Надто ж — неохайним і не надто сумлінним дояркам, які допускають появу на хвостах своїх підопічних своєрідних «китиць» зі, скажемо так, коров'ячого лепу. Від ударів такою «живою нагайкою» не одна з майстринь доїння позбулася зубів. Але, здається, жодна не додумалася до такого радикального способу вирішення цієї проблеми, як 39-річний дояр (за сумісництвом він працював ще й сторожем) одного з фермерських господарств Лубенського району.

Своєрідною грошовою прелюдією до торгів на Сорочинському ярмарку позавчора під час його урочистого відкриття стало вручення головою Національного банку Володимиром Стельмахом перших, тільки-но випущених пам'ятних монет, присвячених цій небуденній події, Президентові Віктору Ющенку. Іншу вже, так би мовити, нематеріальну тему ярмаркування продовжив у своєму виступі сам Президент.

Проблема збуту, продажу вирощеного селянами урожаю для Полтавщини не нова і, так би мовити, багатоваріантна. Бо ж якщо на фініші цьогорічних жнив хлібороби сушать голови над тим, куди прилаштувати за більш-менш пристойними цінами ранні зернові, передовсім озиму пшеницю, то наприкінці минулого року не менший розпач охоплював їх від «заторів» на ринку зерна кукурудзи. Особливо дошкуляли вони фермерським господарствам, які на обмежених площах зробили ставку саме на згадану «королеву полів». Причому сіяли її тоді за порадами фахівців як своєрідну альтернативу надто «вередливій» у стихії ринкової кон'юнктури пшениці: мовляв, на відміну від останньої, кукурудза завжди в ціні, вона затребувана не тільки в нас, а й за кордоном.

Оспіваний великим Гоголем ярмарок у Великих Сорочинцях, що поблизу Миргорода, цього року триватиме п'ять днів — з 17 по 21 серпня. Причому, якщо раніше нерідко перші дні всесвітньо відомого торжища бiльшiсть сприймала лише як прелюдію до основного дійства за участю героїв гоголівських творів, що відбувалось, як правило, у вихідні, то тепер, щоб зустрітися на Жабокрицькому майдані з Хіврею, Солохою чи й самим Миколою Васильовичем, чекати суботи-неділі не варто.

Сентиментальністю українців у їхньому ставленні до отчого дому захоплювалися багато іноземців. Щоправда, те захоплення виникало в них після ознайомлення переважно зі свідченнями нашої, так би мовити, «заочної» любові до батьківської хати — в піснях, віршах, переказах. Коли ж сьогодні хочеш знайти її матеріальне підтвердження, тисячі покинутих напівзруйнованих сільських хатин і будинків серед зарослих двометровими бур'янами обійсть навівають зовсім інші емоції... Надто з огляду на те, що далеко не всі вчорашні господарі тих пусток, їхні прямі нащадки, пуповини яких зариті саме тут, залишили цей грішний світ...

Так звана «новітня» опозиція не втомлюється лити крокодилячі сльози з приводу кадрових «репресій» нової влади за політичною ознакою. Мовляв, переможці помаранчевої революції повсюдно виживають, видавлюють ледь не з усіх керівних посад досвідчених профі лише задля того, щоб самим зайняти їхні тепленькі місця. А як насправді почувають себе «помаранчеві» у вчорашніх «заповідниках» кучмізму? І кого там сьогодні підвищують у званнях, посадах?