Коментувати тривожні процеси, які сьогодні відбуваються в Криму, не завжди беруться навіть дуже досвідчені київські політики. Комуніст Георгій Крючков, голова парламентського Комітету з питань національної безпеки і оборони, в інтерв'ю «УМ» заявив, що спочатку слід заслухати Службу безпеки України, а потім робити висновки, чому на півострів повертається напруга, притаманна для 1994 року. Незалежні ж експерти характеризують кримські події як затяжну кризу у взаєминах між керівництвом Автономії та керівництвом кримських татар, яка відбувається на тлі майже цілковитої публічної мовчанки офіційного Києва.
Цим намагаються скористатися для власного посилення «донецькі» — не без сприяння місцевої влади в АРК розбудовують їхню Партію мусульман України. А тим часом 50-річчя приєднання АРК до УРСР кримські газети відзначили заголовками на першій шпальті, на кшталт «50 років депортації російського народу Криму» («Кримська правда» від 20 лютого 2004 року), й ці гасла, що звучать знущально в умовах майже всуціль русифікованого півострова, стали загальним лейтмотивом місцевих «святкувань». Кримське керівництво скромно промовчало.
А напруга зростає. Сьогодні, 25 лютого, у Верховній Раді Автономії мають відбутися слухання щодо стану міжнаціональних відносин у Криму. Напередодні про те, що відбувається, ми вирішили поговорити з народним депутатом Рефатом Чубаровим, який є першим заступником голови Меджлісу кримськотатарського народу.

Перш ніж оцінювати вчинок Валерія Кравченка, який виніс на суд не лише української, а й міжнародної громадськості факти протиправних наказів керівництва розвідки СБУ щодо стеження за опозиціонерами і взагалі чільними вітчизняними діячами за кордоном, потрібно зауважити головне: розмова ведеться навколо доказів злочинної діяльності наших лідерів. По-друге, слід дати оцінку справжності цих доказів. І лише потім говорити про мотиви, які спонукали головного офіцера безпеки української амбасади в Німеччині на такий безпрецедентний крок.

Протягом перших двох днів скандалу, пов'язаного із викриттям Валерія Кравченка, програми українських телевізійних новин виходили фактично без повідомлень про генерала СБУ. Деякі з телеканалів («1+1»), щоправда, спромоглися передати повідомлення про Кравченка пізно вночі. Але в ранковому ефірі цього сюжету вже не було. І це при тому, що йдеться про звинувачення керівників держави у стеженні за опозиційними політиками, ця тема фігурує на перших шпальтах західних газет.

Минулого тижня екс-майор Державної служби охорони Микола Мельниченко перебував у Берліні. Власник найціннішої аудіотеки любить робити такі наскоки з Америки в Західну Європу, аби «перетнутися» з Президентом Кучмою. Ось і цього разу Микола мав нічліг в апартаментах готелю «Хілтон» на Моренштрассе, 30 — саме там, де знімав один із найдорожчих номерів наш дорогий Леонід Данилович. Символізм був, а от зустрічі в фойє чи коридорах за час спільного проживання під одним дахом Президента та його опального охоронця не трапилося. Утім Микола картинно подефілював на очах у високопоставлених представників української офіційної делегації, навіть про щось поговорив із міністром транспорту Кірпою та ледь не зчепився з помічником Президента Льовочкіним: той назвав Мельниченка «зрадником», а Микола його — «прислужником кривавого режиму».
Після того, як Кучма завершив українсько-німецькі консультації зі Шредером і відбув до Києва, здав ключ від кімнати в «Хілтоні» й Мельниченко. Хорошого потроху, та й задорого.
До того часу екс-охоронець встиг зробити майже звичний для своїх європейських візитів набір справ: виступив з інтерв'ю в російській редакції радіо «Німецька хвиля», там же, на «Дойче велле», взяв участь у «круглому столі» на українську тематику, ще раз розповів про повороти «касетного скандалу» і для фільму, який має вийти в ефір на центральному німецькому каналі вже у вівторок. Виходить така собі спроба інформаційної нейтралізації тієї «локшини», яку возить на Захід Кучма. Ну й правовий аспект: як говорить сам Микола, «пришвидшую початок юридичного розбирання у справі української владної банди».
Інтерв'ю Мельниченка для трьох українських журналістів («УМ», «Української правди» та Української служби Бі-Бі-Сі) відбулося в одному з холів «Німецької хвилі». Екс-майор виглядав хоч і дещо замороченим попередніми ефірами та «грою на публіку», але таким самим молодим, підтягнутим та свіжим, як на відомих фотографіях у почті Кучми «до скандалу». Проста матер'яна синя куртка, бувалий у бувальцях коричневий костюм, краватка, тека з документами-аргументами все про те саме.
Микола фактично не «шифрується», хоча, скажімо, фотографується неохоче. В Німеччині його опікує старий знайомий, який займався в Україні політикою ще з початку 1990-х, основний бізнес має в Чехії та Німеччині і, за його словами, допомагав Мельниченкові виїхати в 2000 році з України до Чехії, а затим і за океан. «Старші друзі», до речі, обізнані на всіх тонкощах нашої політики і симпатизують Вікторові Ющенку. У суперсучасному БМВ, в якому вони возять Миколу, — потовщені (кажуть, куленепробивні) стекла. Запрограмований комп'ютер на передній панелі «малює» і жіночим голосом німецькою мовою розповідає, куди треба їхати та повертати вулицями Берліна. У машині звучать українські пісні — як Оксани Білозір про любов до рідної землі, так і «Братів Гадюкіних» — «Бай, бай, мила, гудбай, бай-бай, мила, прощай. АвтобУсом до ЛондОну, літаком до Вашингтона — бай-бай, мене забувай».
Україну не забуває ніхто з них. З інтернету можна дізнатися про все. Микола Мельниченко, до речі, є постійним читачем «УМ» — при знайомстві з автором цих рядків він згадав деякі з останніх публікацій нашої газети, зокрема ті, що стосувалися його скромної особи. «Вас ще не закрили?» — запитує жартома. Коли я кажу, що нас — ні, а от «Сільські вісті» закривають, екс-майор-спецслужбіст висловлює переконання, що «єврейська» тема у «СВ» — це майстерна провокація, зрежисований план, на який невідомо навіщо повелися соціалісти.
Iз його відповідей на питання видно, що Мельниченко дещо втомився і розчарувався: «касетний скандал» загруз на мертвій точці в Україні, не має ця справа юридичного ходу до суду і в США. Микола критикує за бездіяльність і тимчасову слідчу комісію Григорія Омельченка, відчувається і його роздратування діями опозиції загалом: Мельниченко кілька разів наголошує на неправомірності угодовства з Кучмою, надання якихось юридичних гарантій злочинцям.
А ще екс-майор, схоже, трохи «ревнує» почату ним справу до генерала розвідки Валерія Кравченка, який «підірвав» свою «бомбу» «Берлін-гейту» якраз у переддень візиту до столиці Німеччини Леоніда Кучми. З одного боку, Мельниченко в розмовах із журналістами ніби підтримує демократичну риторику «есбеушника», який прозрів і відмовився виконувати злочинні накази начальства. А з іншого — вже підвечір, в останній розмові з журналістом «УМ», сказав, що «про генерала Кравченка вже через тиждень забудуть», а ті шифровки з центру, які пан Валерій хоче передати в комітет Верховної Ради та Генпрокуратуру, не мають жодної юридичної ваги. Хоча Микола й не погоджується з припущенням, ніби Кравченка створили, аби затьмарити Мельниченка.
За однією з версій Миколи, вчинок Валерія Кравченка був потрібен лідерам української опозиції, і вони його підтримуватимуть. За іншою — він перейшов під «ковпак» німецької спецслужби БНД і, оскільки не має на руках нічого серйозного, змушений буде здати всю агентуру в Німеччині, аби тут залишитися і мати підтримку Берліна. До речі, за деякими даними, Мельниченко насправді прагнув зустрітися з Кравченком, але той не пішов назустріч.
Утім є різні оцінки «Мельниченка-2» з вуст Мельниченка справжнього. А інтерв'ю ми почали все ж із традиційної теми.

Цю сенсаційну новину повідомив голова парламентського Комітету з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю Володимир Стретович, який нещодавно приїхав зі США. «Разом зі мною до Сполучених Штатів повинен був прилетіти відомий політик і бізнесмен Григорій Суркіс, — розповів пан Стретович у коментарі для радіо «Свобода». — Однак американська амбасада повернула мені документи з візою, а йому відмовила в наданні візи. Це факт вiд 30 січня». Володимир Стретович припустив, що відмова в наданні візи могла стати наслідком нової антикорупційної програми, яку розробляє уряд США.

Голові Єврокомісії
панові Романо Проді
Шановний пане голово!
Засоби масової інформації повідомили, що Ви «сприйняли рішення київського суду про закриття антисемітської газети «Сільські вісті» з оптимізмом».
Пане Проді, Ви читали публікації «Сільських вістей», про які йдеться? Де Ви знайшли там антисемітизм? Це — передрук частини твору одного з київських професорів, передрук, здійснений через кілька місяців після виходу книжки у світ.

Політичний і журналістський Берлін не пройшов повз тему українського «шпигунського» скандалу. Це пересічні мешканці німецької столиці могли залишитися байдужими до одкровень одразу двох людей, що раніше мали відношення до СБУ, а стріли своїх звинувачень спрямували в одну ціль — Президента Кучму. А ось обізнані й державні «дойчі», попри вирування на Унтер ден Лінден та прилеглих вулицях традиційного різнобарвного карнавалу, помітили і «гастроль» екс-майора держохорони Мельниченка, і заяви діючого генерала розвідки Кравченка. «Бомба» «Берлін-гейту», підірвана тепер уже колишнім офіцером безпеки українського посольства, помітно вплинула і на тон та результати візиту до Німеччини Леоніда Кучми.

Нещодавній Указ Президента Кучми «Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян та нормалізації життєдіяльності м. Мукачева Закарпатської області» саме стабільності й забезпечення тих самих конституційних прав для більшості мукачівців і не приніс. Під час «відпрацювання» вищеназваного yказу застосовують методи, які не збільшують довіри населення до новопризначеної влади Мукачева. «Об'єднані есдеки», взявши силою владу в місті над Латорицею, почали з кадрової чистки. Неугодних ставлять перед фактом: або ти з нами, або «летиш» з роботи. Опинившись перед таким непростим вибором, багато хто змінює свої погляди в угоду СДПУ(о). Але є й люди, котрі не скорились диктату сили й не зламалися. Не піддався тиску й залишився вірним собі сьогоднішній наш співрозмовник — Євген Жупан, лікар вищої категорії, головний дитячий анестезіолог області, до недавнього часу — завідувач реанімаційним відділенням обласної дитячої лікарні, депутат облради, голова депутатської групи «За демократичне Закарпаття».

Завдяки закону, ухваленому парламентом, держава вперше за роки незалежності зробила реальний крок на підтримку україномовних газет та журналів. Асоціація видавців періодичної преси — проти...
Якщо російська демократія закінчується на українському питанні, то підтримка нашими російськомовними лібералами курсу на розширення вжитку української мови здебільшого закінчується там, де декларації перетворюються на практичні заходи. Борці за рівноправність усіх громадян України незалежно від національності, мови, релігії тощо віддавна запевняли громадськість і владу, що розуміють проблему, пов’язану з невідповідністю суспільного становища української мови її конституційному статусові, та потребу державної підтримки задля її розв’язання. При цьому вони наполягали, щоб ці зусилля були не заборонними, а заохочувальними, тобто замість забороняти говорити російською людей спонукали б учити й уживати українську.

Роль особистостей в історії важко переоцінити — вони її рухають, змінюють, не дають застоятися. Час президентських виборів, що надходить в Україні, — саме час появи цих самих особистостей. В Україні, яка вже скоро десять років як живе «під патронатом» Леоніда Кучми, по його «понятіях» (але, виявляється, лише один його президентський термін, а не два), нарешті має добродити молоде вино. Нові міхи зачекалися на нього.