Західнодонбаський вугільний басейн, за українськими мірками, є дуже перспективним. У тому розумінні, що видобуток «чорного золота» у цьому регіоні на теренах Дніпропетровщини гарантований ще упродовж принаймні найближчого півстоліття. На відміну від Центрального Донбасу, де деякі шахти функціонують понад 100 років і мають понад кілометр заглиблення над багатьма гірницькими поселеннями вже давно навис нещадний дамоклів меч вимирання — тут живуть думками про майбутнє. І хоч вугільний пласт у басейні своєю товщиною не вражає, проте, як кажуть, на безриб'ї і рак риба. Чи не найголовніший плюс — видобувати «чорне золото» тут почали не так і давно, отож, мовляв, ще все попереду. Все ж вік першої шахти, до речі, вже почилої в Бозі, відраховується всього-на-всього з 1963 року. Зате інші десять видають щороку на-гора стабільно не менше мільйона тонн вугілля. Плюс понад два десятки управлінь, заводів і найбільша в Європі збагачувальна фабрика. Однак навіть за такого статусу-кво вже найближче майбутнє викликає набагато більше стурбованості, аніж упевненості у завтрашньому дні.

Слово «Січ» здавна є візитною карткою Нікопольського краю. Навіть після того, як рукотворне Каховське море-водосховище безжалісно затопило останні матеріальні ознаки колишньої козацької вольниці, пам'ять про славну минувшину тут зберігали завжди.
І коли в 1993—1995 роках спільними зусиллями колективних агропідприємств району та інших організацій у селищі Затока, що в Білгород-Дністровському районі на Одещині, збудували міжколгоспну базу відпочинку, щодо її назви не сперечалися. Звісно ж, «Січ». А розташування цієї «Січі» на березі Чорного моря і взагалі наштовхувало на паралелі поетичні — у тому розумінні, що слава козацька сягнула навіть туди. Про те, що через деякий час доведеться зіштовхнутися iз суворою прозою життя, тоді, звісно, ніхто не думав. Навпаки, сам факт будівництва такої бази в Затоці сприймався патетично — як не як селяни Нікопольщини отримали гарантоване місце відпочинку на Чорноморському узбережжі.
Усього тоді було зведено вісім двоповерхових житлових будинків, що могли вмістити водночас 150 відпочивальникiв. Цi будинки облаштованi центральним водозабезпеченням, електропостачанням, каналізацією. Загальна вартість об'єкта становила близько три мільйони гривень.

Наприкінці минулого тижня трагедія сталася у районному центрі Магдалинівка. Хоча спершу падала підозра на харчове отруєння (про таку версію навіть поспішили повідомити деякі інтернет-сайти). Сталося ж ось що. З міста Сватове, що на Луганщині, до своїх приятелів, подружжя 31-річної Наталі та 34-річного Сергія Олійників, приїхали 35-річна приятелька зі співмешканцем та 13-річним сином, які перед цим відпочивали в Єгипті. Певна річ, з такої нагоди господарі влаштували застілля.

Бути красивою людині не заборониш. Жінці — тим паче. Дніпропетровчанка Валентина Земляна протягом усього свого життя страждала від вродженого дефекту — порушення прикусу. А позбутися такої біди мріяла, скільки себе пам'ятає. Зрештою, у далекому 1995 році реклама товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Реконмед» здалася жінці настільки переконливою, що вона вирішила випробувати долю і піти на операцію. Навіть немала ціна такого задоволення її ніскільки не злякала. На щастя, і рідне підприємство — відкрите акціонерне товариство «Дніпрошина» — з грошима допомогло. Втім замість омріяної «краси нелюдської» пацієнтка отримала цілий букет післяопераційних ускладнень. І нездатність відкушувати їжу — не найбільша біда жінки...

Селище Дослідне територіально підпорядковане Дніпропетровському району, однак до обласного центру примикає впритул. Отож місце для тих, хто не надто полюбляє міський гамір, здається цілком престижним. Однак будинок, що офіційно належить дружині екс-віце-прем'єр-міністра України з питань агропромислового комплексу Івана Кириленка, нічим особливим не вирізнявся — звичайна будівля 20-річної давності. До того ж саме подружжя тут фактично не мешкає. Іван Григорович нині є народним депутатом України, а під час виборів очолював виборчий штаб свого рідного Блоку Юлії Тимошенко на Дніпропетровщині.

З водою на Дніпропетровщині, як і скрізь по Україні, ситуація напружена. Ціни на «вологу життя» останнім часом різко стрибнули вгору. Проте у людей поінформованих виникають цілком небезпідставні підозри у тому, що необхідності для такого вкрай непопулярного кроку не було. Себто причини криються у неблагочестивих діяннях самих водопостачальників. І саме для них поняття «волога життя» має підтекст недвозначний у тому розумінні, що на ній можна зривати цілком непоганий куш. Щоправда, це робиться за рахунок переважної більшості населення. Але то, як кажуть, уже питання друге і для водопостачальників вочевидь не настільки дошкульне, щоб принаймні викликати муки сумління.

Як повідомив «УМ» отець Ярослав Федорчук, настоятель Свято-Покровського храму у селі Чаплина Петриківського району на Дніпропетровщині, цей дзвін наприкінці минулого століття знайшли просто на звалищі. Проте фахівці вбачають у ньому художнюцінність. До того ж дзвін був старовинний - його вік перевищує три століття. І коли його подарували Свято-Покровському храму, це сприйнялося справді за дарунок Божий.

Місто Прометея нині охопив справжній шок. Бо ніщо не віщувало трагедії. Група молодих людей банально зняла на два дні приватну квартиру для того, щоб відзначити день народження одного з них. Судячи з кількості випитих пляшок, свято вдалося. Проте ніхто не сміє сказати, що молоді люди цим зловживали.

Ця інформація дружньо прозвучала на всю Україну справді в унісон. Під час недавнього похолодання під акомпанемент майже всенародного обурення «Янукович, де тепло?» повідомлення з Нікополя сприйнялося за надзвичайну подію навіть на тлі проблеми загальнодержавного масштабу. За великим рахунком, так воно й було. Адже саме прес-служба Міністерства надзвичайних ситуацій повідомила про прорив магістральної теплової мережі у Нікополі, внаслідок чого без тепла залишилися 582 житлові будинки (86 855 мешканців), 29 освітніх та 11 лікарняних закладів.

Бурхливі події довкола дніпропетровської «Озерки» вчора несподівано перенеслися до приміщення обласної організації Національної спілки журналістів. Власне, представників мас-медіа сюди покликали від імені відкритого акціонерного товариства «Дніпропетровський центральний ринок». Справжньою родзинкою стала участь у спілкуванні з журналістами самого власника контрольного пакета акцій (80 відсотків) підприємства Володимира Воробйова, який їх придбав ні в кого іншого, як у Максима Курочкіна.