Першим аудіоносієм можна назвати звичайний валик, вкритий фольгою. Йдеться про винахід молодого американського науковця Томаса Едісона під назвою «фоно­граф». У 1877 році Едісон створив пристрій, який хотів використовувати всього лише для записів телефонних розмов, адже не встигав занотовувати інформацію так швидко. Фонограф являв собою невеличкий барабан циліндричної форми, вкритий олов’яною фольгою. Звук фіксувався за допомогою голки, що була скріплена з мембраною. Під час прокрутки валика голка залишала на його поверхні гвинтові канавки різної глибини. Пристрій довго не прожив, оскільки був швидко­зношуваним. Натомість фонограф став прототипом всесвітньо відомого грамофона.

Сіґнаґі — лялькове містечко з населенням трохи більше, ніж дві тисячі осіб, що височіє над знаменитою Алазанською долиною і дивиться просто на Кавказькі гори, — символічна модель того, якою хотів би бачити Грузію Михайло Саакашвілі. Оновленою, але з давньою історією, привабливою для іноземців, але щоб у списку стандартного турнабору був пунктик чи два спеціальних пропозицій. Для цієї мети, як свідчать джерела, у 2007 році держава виділила 15 млн. ларі, ще 17 мільйонів — мали бути приватні інвестиції. Через кілька років Сіґнаґі, відоме завдяки унікальному розташуванню та монастирю Бодбе, освяченому св. Ніно, пройшло ребрендинг і стало популяризуватися як Місто кохання.

Назва італійського міста Рапалло, що на узбережжі Лігурійської рів’єри, навряд чи щось говорить пересічному українцеві. Але саме на цьому курорті, в затінку фінікових пальм і алеппських сосен, 90 років тому відбулася така важлива для України подія — підписання Рапалльського договору між радянською Росією та веймарською Німеччиною. Цей історичний факт мало відомий нашому широкому загалу, а ще менше ми знаємо про значення угоди, підписаної в Рапалло 16 квітня 1922 року, для подальшої долі Української Соціалістичної Радянської Республіки. Власне, можна говорити, що саме під шум прибою Лігурійського моря офіційно почалося закабалення України у «братньому союзі» з РСФРР. Квітневе Рапалло стало прологом до підписання союзного договору у грудні того ж року — 1922–го. Журналісти «УМ» побували на місці «дипломатичної битви», а також з’ясували в істориків подробиці тих подій.

Після групового раунду кваліфікації чемпіонату світу в «єврозоні» залишилося 14 збірних–претендентів на поїздку до Таїланду. Сімка повпредів Старого світу на ЧС визначиться за підсумками раунду «плей–оф», у якому бере участь і команда України. Перший крок на шляху до «мундіалю» підопічні Геннадія Лисенчука зробили в грудні в Баку, вигравши свою «пульку» в суперечці з представниками Азербайджану, Хорватії та Македонії. Нагадаємо, той міні–турнір залишив не зовсім приємні враження. Хорвати, які не змогли пробитися до наступної стадії, звинуватили збірні України та Азербайджану у змові — мовляв, в останньо­му турі суперники зіграли матч так, аби за бортом «плей–оф» залишилися саме «картаті». Після того вже був і чвертьфінал чемпіонату Європи, де господарі–хорвати взяли в України реванш за бакинську образу й не потиснули нашим футзалістам руки. А позавчора українці реабілітувалися в Румунії. На перший матч «плей–оф» ЧС–2012 колектив Лисенчука їздив до міста Тиргу–Муреш і здобув переконливу перемогу над сусідами — 4:0.

Авторитетний дослідник суспільних настроїв Євген Головаха, заступник директора Інституту соціології НАН України, за останній тиждень роздав журналістам десятки коментарів. Та цікавить акул пера не соціологічна наука, у якій Євген Головаха — визнаний професіонал, а більше скандальні допити в СБУ, на які «запросили» гуртом усю вчену раду Інституту. «Такого не було навіть у радянські часи», — емоційно відреагував Головаха, який першим із науковців мав «задоволення» провести в товаристві СБУшників півтори години. Як пояснили у Службі безпеки, допити працівників Інституту соціології відбуваються в рамках розслідування кримінальної справи про розтрату державних коштів посадовими особами дочірнього підприємства ІС НАНУ. Хоча багато хто найперше подумав: зазіхають на приміщення Інституту, яке розташоване в самому центрі столиці — на вулиці Шовковичній. Або ж на незалежних соціологів тиснуть.

Євген Головаха відверто заявляє, що не розуміє дії нинішньої влади, адже подібні історії аж ніяк не додають їй прихильників. Сьогоднішній політичний режим в Україні науковець називає «неокучмізмом». І визнає: Леонід Кучма свого часу поводився з науковцями делікатніше, не влаштовував масових викликів на допити. Головаха напівжартома зауважує: Президент Віктор Янукович — все ж колега вченим, «професор», а кодекс професійної етики спонукає ставитися до колег–науковців із повагою.

Про те, чи здатна нинішня влада на поважні форми спілкування з громадянським суспільством, що чекає українців після періоду апатії і чи зможе опозиція перемогти на виборах — Євген Головаха розповів в інтерв’ю «УМ».

Нарешті прийшла весна, тож саме час поговорити про те, що українські дизайнери пропонують носити... наступної осені і зими. І хоч така сезонність модних показів розрахована насамперед на закупників великих універмагів, концептуальних магазинів і бутіків, не завадить і нам, споживачам моди, знати тенденції на крок уперед.

Мистецький Арсенал перетворився на печеру Аладдіна: в одному закутку — жива природа, в другому — кольорові туфлі, поруч із прес–центром — шоу–рум, де розвішені дизайнерські речі і відвідувачі модних показів міряють моделі, торгуються і борються з емоційними покупками, потім стенд партнерського шампуню, далі нова модель BMW і стійка з інформацією про виставку живопису Кензо Такади. У середу відкрився 30–й, по своєму ювілейний, український тиждень моди, а це значить, що місце зустрічі змінити не можна.

Не знаю, дорогий читачу, що ви згадуєте, коли чуєте слово «школа», а в моїй пам’яті зринає, на жаль, уже далеке дитинство, цікаві чи, навпаки, нудні–пренудні уроки й домашні завдання, друзі й учителі, футбол, усіляке баловство, перше кохання... Зрештою, грецьке слово «схоле», від якого походить наше «школа», крім «навчання», означає ще й «дозвілля». Та, мабуть, найперша моя асоціація — книжки. Я страшенно любив читати й читав усе поспіль, від детективів і пригод до якоїсь перекладної наукової книжки про шпигунську діяльність абвера під час Другої світової війни. Одного разу прочитав навіть посібник iз крою та шиття. Правда, то мене лихий попутав. Я ще малий був. Узяв у матусі троячку й пішов купувати книжки. Подивився на нижніх поличках — нічого цікавого. Коли глядь — високо–високо вгорі стоїть якась здоровенна книженція в картатій обкладинці, а на ній написано ніби як «Кріт та життя». Нічого собі! — думаю. Що то може бути? Кажу: «Тьотю, дайте мені, будь ласка, он оту книжку!». І вже коли книжка опинилась у руках, то я зрозумів, що став жертвою власного верхоглядства. Бо насправді вона називалась «Крій та шиття». Але, як справжній чоловік, визнати свою помилку я не схотів і потяг ту книжку додому...

Прикро, та в рідних Харківцях (саме в цьому селі тодішнього Лохвицького по­віту 2 березня 1882 року за новим стилем народився митець слова, тут і похований) усе обмежиться скромним шкільним заходом. Запрошувати сюди гостей сьогодні просто соромно. Передовсім тому, що головний осередок пам’яті відомого земляка — збудований у 1970 році на місці, де стояла хата батьків письменника, літературно–меморіальний музей — перебуває в передаварійному стані. Як повідомила «УМ» його директорка і єдина працівниця Лариса Яковенко, котра, до речі, працює на 0,75 ставки, музей функціонує, та під час екскурсій вона боїться, щоб гостям нічого не впало на голову й під ними не провалилася підлога. Адже тут немає опалення, дах затікає, підлога «гнила». За словами начальника районного відділу культури Едуарда Чавдара, навіть один із кутів будинку «відійшов», що загрожує обвалом стін, — будiвля давно потребує капітального ремонту.