Концентрація «кримінальних елементів» на одному квадратному метрі позавчора в невеликому закарпатському містечку сягнула критичної межі. «Братки» чи не з усіх областей з’їхалися до Мукачева, аби «допомогти» його мешканцям обрати собі «правильного» мера. І мукачівці таки обрали — з відривом у понад 5,5 тисячі голосів переміг представник «Нашої України» Віктор Балога. Але він був «неправильним» кандидатом. І тервиборчкомівці, замазавши цифри, підтасувавши протоколи й загородившись від спостерігачів ОМОНівцями й бандюками, оголосили переможцем «об'єднаного» есдека Ернеста Нусера. Хоча, за словами депутата Романа Зварича, згідно з відповідною статтею Кримінального кодексу, за такі дії кожному з них «світить» до 12 років ув'язнення.
А перед тим у Мукачеві били опозиційних народних депутатів. У них відбирали мандати, їх скидали зі сходів, тягали обличчям по підлозі й били, били, били... За те, що «наші українці» та БЮТівці не дозволяли фальсифікувати виборчі протоколи, за те, що стежили за чесним волевиявленням, за те, що просто не «об'єднані». І все це бачили представники ОБСЄ.

Ратифікація угоди про формування Єдиного економічного простору, яку підписали Президенти України, Росії, Білорусі та Казахстану, може відбутися вже 20 квітня. Учора про це повідомили представники й Росії (спікер Держдуми Борис Гризлов), і України (голова комітету Верховної Ради у закордонних справах Станіслав Сташевський). За словами Гризлова, ратифікація, згідно з попередніми домовленостями, має проходити синхронно. Для цього Держдума у вівторок планує провести додаткове пленарне засідання. Українська сторона підтримує ідею одночасної ратифікації 20 квітня: саме ця дата, за словами Сташевського, передбачена попереднім порядком денним пленарних засідань ВР на наступний тиждень. Остаточно нардепи визначаться щодо процедури та термінів голосування у понеділок на Погоджувальній раді.

У Печерському суді триває слухання справи за позовом Віктора Медведчука до автора книги «Нарцис» Дмитра Чобота. В ході цього засідання, як уже писала «УМ», Чобіт виявив зв'язки Медведчука з трастами та «офшорами», через які нинішній глава Адміністрації Президента міг «сколотити» непоганий капітал. Дмитро Васильович вважає бізнесову діяльність Медведчука незаконною, тому ініціював порушення карної справи проти лідера СДПУ(о). Не вдаючись у юридичні деталі, зауважимо, що прокуратура відмовилася порушити карну справу за діями, в яких може бути склад злочину: про бізнесову діяльність трастів, про Самусєва, помічника тоді віце-спікера Медведчука (котрий , як ми теж свого часу детально розповідали, погрожував людям зброєю), про реабілітацію батька Медведчука та про стрімке зростання Віктора Володимировича у військових званнях. Дмитро Чобіт опротестував рішення прокуратури, яка відмовила у порушенні карної справи, у суді першої інстанції — голосіївській «районці».

Як і варто було сподіватись, позавчора Верховна Рада прийняла Закон «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад і сільських, селищних та міських голів». Цей проект уже близько дев'ятої години вечора підтримало 266 народних депутатів. Тепер громадяни обиратимуть до усіх рад депутатів за партійними списками — в залежності від того, скільки голосів отримає партія, таким і буде її представництво у Раді. Відсотковий бар'єр, котрий належить подолати партіям чи блокам, встановлений, як і в законі про пропорційні вибори, на межі трьох відсотків. Непропорційними, тобто мажоритарними, вибори залишилися до сільських та селищних рад, а також на посаду мерів міст та сіл. Цей проект розкритикували представники опозиції, а також частина мажоритарників. На їхнє переконання, він позбавляє громадян численних прав вибору. Зокрема, те, що кандидатом у міську раду не зможе стати людина без партійного квитка.

Верховна Рада продовжує інтенсивно працювати над тією штукою, яку більшовики йменують демократичною політреформою, а представники опозиції — державним заколотом. Учора, під час розгляду проекту про вибори депутатів Верховної Ради Криму, місцевих рад і сільських, селищних, міських голів, народні обранці, як і два тижні тому, вирішили працювати до «скону»: поки не розглянуть цей проект повністю. Закон про місцеві вибори, нагадаємо, є останнім бар'єром, який, за політичною угодою, доведеться перестрибнути політреформаторам перед внесенням змін до Конституції — вочевидь, багатьох політиків не покидає бажання з'їсти великоднє яєчко уже з новою Конституцією.

Під загрозою значних фінансових санкцій опинилася газета Верховної Ради «Голос України». Справа парламентського часопису, власне, з’явилася давно: відоме ЗАТ «ТНК-Україна-Інвест» подало перший позов на «ГУ» та його журналіста Сергія Лавренюка до суду більш як рік тому. Проте відповідачі-журналісти не вважали за потрібне бити «на сполох», позаяк не хотіли, аби їх звинуватили у тискові на суд. «Я утримувався від коментарів і просто ходив до суду, — зазначає Сергій Лавренюк. — Я вважав, що суд не задовольнить вимог позивача, бо знав, що інформація, котру я виклав, пройшла всебічну перевірку і відповідає дійсності».

Чинній владі невигідно, аби на плечі потенційного єдиного кандидата від пропрезидентських сил Віктора Януковича падали плями негативу. Тому не дивно, що акцію проти антисоціальної політики уряду «Досить обдирати народ!», яка стартувала у Києві за ініціативи «Нашої України», намагаються припинити.

Позавчора по обіді керівнику штабу «НУ» Роману Безсмертному передали повістку про виклик для участі в судовому процесі, який мав би визнати проведення акції незаконним. При цьому, як інформує прес-служба «Нашої України», повістка не відповідає закону, оскільки її мали вручити не пізніше, як за 5 днів до судового засідання. Тому до суду Безсмертний направив телеграму, в якій висловив прохання відкласти розгляд цієї справи, а також завчасно повідомити його про дату засідання.

Попри те, що вище керівництво України (зокрема Президент) називало січневу резолюцію Парламентської резолюції Ради Європи не обов'язковою для виконання рекомендацією, протягом останніх місяців влада багато в чому пішла назустріч вимогам ПАРЄ: політреформатори відмовилися від організації президентських виборів у парламенті, гарант нарешті оголосив список нових членів ЦВК тощо. Звісно, у цих рішеннях були свої політичні інтереси влади, тоді як, скажімо, проблеми з наступом на демократію в Мукачеві лише ускладнилися, додалося головного болю й у незалежних ЗМІ. Але, що б там не говорили про «божевільних старушенцій» (так деякі виконавці «темників» називали доповідачів Моніторингового комітету ПАРЄ Ханне Северінсен і Ренату Вольвенд), саме після гарячих січневих дебатів у Страсбурзі влада почала бiльше зважати на те, як її дії виглядають із Заходу.

Здається, з того 1999-го минула ціла епоха. Україна — загартована «касетним» та іншими скандалами, пропущена через нове осмислення демократії, патріотизму й опозиційності, кийки правоохоронців та грати СІЗО, і все ж обдарована надією на краще, — Україна змінилася. Часто думається: а що було б, якби тоді, в «наметовому» 2001 році, і тепер, у «політреформеному» та виборному 2004-му, був живий В'ячеслав Чорновіл? Напевне, було б по-іншому. Але історія не має умовного способу, а шлях до втілення цих сподівань перекрив КамАЗ. 25 березня 1999 року в нього врізалася біла «Тойота», на правому передньому сидінні якої після відвідин Кіровограда дрімав лідер уже розколотого Народного руху.

Одним із подарунків, який Радянський Союз залишив у спадок Україні, став надзвичайно великий військовий комплекс. Спершу цим гордилися. Проте невдовзі перед українським військом постало зовсім інше питання: що з цим майном робити? Світ і його пріоритети змінилися, бо розвинуті країни стали приділяти увагу не масштабам та кількості, а якості — високотехнічним розробкам та розвідці. В Україні це теж усвідомили, тому за 12 останніх років чисельність війська було скорочено з 760 до 355 тисяч, а разом із «демобілізованими» почали продавати майно Збройних сил.