Розвиток подій довкола генпрокурорського крісла щодня набуває нових рис. Святослав Піскун, який наразі у цьому кріслі сидить, схоже, дуже непокоїться, що його може «підсидіти» Володимир Стретович. Голову парламентського комітету з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю, у свою чергу, не проти б бачити на посаді «головного прокуратора» країни і дехто з оточення Президента Ющенка, і багато «простих» людей, які, хай навіть із дещо дилетантського погляду, діяльністю нинішнього керівника ГП вельми незадоволені. Водночас скидається на те, що саме на Стретовича роблять ставку деякі вже вельми одіозні персони у високих владних колах, а це, звісно, при всіх плюсах Володимира Миколайовича, діє йому явно не на користь.

Після відходу від влади старого режиму місце Віктора Медведчука в українському політикумі виявилося порожнім. Але порожнина ця зяяла недовго: роль, раніше відведену «сірим кардиналам» і «кризовим менеджерам», перебрав на себе секретар Ради національної безпеки й оборони Петро Порошенко. Звісно, масштаби «сірості» й «кардинальності» дещо не ті, але ж і влада нова, а отже, у її «кризових менеджерів» у новій команді української влади повинні бути нові завдання. І Петро Олексійович старається як може. Звісно, не всі скандали й таємничі оборудки, які пов'язують з його ім'ям, насправді є справою рук секретаря РНБОУ, але, ніде правди діти, у деяких випадках без нього не обійшлося.

Під час виборчої кампанії Юлія Тимошенко у відповідь на наполегливі запитання про те, як вона може закликати до розподілу бізнесу й влади, маючи свої «заводи-пароплави», запевняла, що зі своїм бізнесом уже давно — ще тоді, коли остаточно переконалася у своєму політичному призначенні й пішла у виконавчу владу, — розпрощалася. Їй, звісно, мало хто вірив: «свої» «ставилися з розумінням», а з «чужими» й так усе ясно.

Зробивши ковток свіжого повітря, людина, яка тривалий час безвилазно перебувала у задушливому погребі, може знепритомніти. Мабуть, щось подібне відчув організм «донецького в'язня» Бориса Колесникова, опинившись на волі після кількох місяців сидіння за гратами. «Там» пан Борис тримався живчиком, вдало поєднуючи на обличчі вираз невинно засудженого стражденця з магнетичним поглядом красеня-чоловіка (принаймні саме таким він виглядав у очах завжди наявних у таких випадках екзальтованих жіночок, які, тримаючи в руках портрети ув'язненого Колесникова, стогнали під вікнами судів: «Ох, який же він МУЖЧИНА!»). Та щойно голову Донецької облради рішенням суду випустили з «клітки» на всі чотири сторони (обмежені кордоном України), як слабкий чоловічий організм не витримав, і «мужчині» стало вкрай зле.

«Слава суду!» і «Слава Федуру!» — лунало вчора у стінах і під стінами Київського апеляційного суду. Доборовся-таки Борис, якого підтримували відповідними плакатами («Борис! Борись!») палкі прихильники з рідного Донецька й просто антипатики «помаранчевої» влади без конкретної прив'язки до місця проживання. Суддя Апеляційного суду столиці Ірина Сілкова зірвала овації на свою адресу, оголосивши «вердикт»: звільнити колишнього голову Донецької облради Бориса Колесникова з-під варти і змінити йому запобіжний захід на підписку про невиїзд.

На Юлію Тимошенко готували замах. А може, ще й досі готують, позаяк її позиція щодо Нікопольського феросплавного заводу не змінилася. А саме цей стратегічний (для української економіки і чиїхось кишень) об'єкт став причиною, через яку невідомі кілери точать на Юлю зуб.
Таку сенсаційну новину оприлюднив відомий своїми журналістськими розслідуваннями журналіст Володимир Бойко, якому, за його словами, інформацію «скинули» з достовірних дипломатичних джерел.

Брати-грузини, схоже, дуже засмутилися з того, що принаймні цього місяця до них так і не завітає український Президент. Ще б пак, адже гостинна Грузія неабияк підготувалася до приїзду Віктора Ющенка (і це, зауважмо, при тому, що візит планувався не офіційний, а «відпочивальний»). Як повідомили українським інформагенціям у державній канцелярії Грузії, 27 липня (нагадаємо, В.Ю. планував перебувати в гостях у кавказьких побратимів з 26 по 29 липня) президенти Віктор Ющенко і Михаїл Саакашвілі мали відвідати регіон Кахетія, оглянути низку історичних музеїв, палац царя Іраклія, будинок-музей Іллі Чавчавадзе, а також відвідати завод з виробництва однієї з кращих марок грузинського вина — «Цинандалі». Потім друзі Віктор та Мішико мали вирушити до Кутаїсі, де планували відвідати місцевий кафедральний собор, і, нарешті, разом відпочити у президентській резиденції в Боржомі — колишньому палаці Романових. А оскільки для президентів навіть відпочинок — гаряча пора, самими розвагами не обійтися: у рамках візиту Ющенка була запланована ділова зустріч із Саакашвілі, на якій президенти мали підписати спільну заяву.

Конотоп — місто хоч і невелике, але уславлене. Насамперед — завдяки Григорію Квітці-Основ'яненку, якому саме там заманулося поселити свою знамениту відьму. Після того жінки в історії міста відіграють явно не останню роль. Адже саме Конотопський виборчий округ, тоді ще №346, у 1994 році дав путівку в парламентське життя (а у 1998-му — продовжив її дію ще на одну каденцію ВР) нинішній лідерці ПСПУ Наталі Вітренко, яка своєю бурхливою діяльністю змусила Основ'яненкову Явдоху Зубиху десь у пеклі кусати лікті від заздрощів. У 2005-му «Конотопська відьма» з партквитком ПСПУ займається піаром уже на вищому рівні, але в центрі уваги «відьминого» міста на Сумщині — знову жінка.

Поки Тетяна Засуха розігрувала із себе героїню мексиканського серіалу, заламуючи руки й читаючи на телекамери жалісливі монологи про переслідування її «невідомо, чи й живого» чоловіка, сам пан Анатолій, виявляється, вже давно був за межами досяжності українських правоохоронців. І хоча народна депутатка та Герой України стверджувала, що екс-«губернатор» Київщини зник уже після того, як вона повернулася з Верховної Ради, де розповідала колегам про напади спецзагонів міліції на її приватну власність, насправді Анатолій Андрійович і до того не лежав у своїй спальні з високим тиском (так, знову ж таки, стверджувала його жінка), а спостерігав за усією цією трагікомедією десь із-за меж батьківщини. За інформацією міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, якою він поділився з глядачами «5-го каналу», Анатолій Засуха виїхав за межі України одразу після порушення проти нього кримінальної справи, «миттєво довідавшись про це по своїх каналах». «За нашими даними, він перетнув кордон із Білоруссю у Волинській області», — зазначив міністр. Однак у вотчині бацьки Лукашенка екс-«губернатор», швидше за все, не осів, а, як припускає Луценко, поїхав далі — «в Москву, де зараз збирається український уряд в екзилі, з колишніх можновладців».

«Уряду я мільйон разів говорив — і Томенку, і Терьохіну, ораторам основним... Хлопці, почався день: ви одна команда, робіть компліменти один одному... Треба менше займатися піаром... У негативному сенсі цього слова. Бо для виконавчої влади піар несе одну небезпеку». Так Віктор Ющенко минулої суботи на з'їзді партії «Народний союз «Наша Україна» ілюстрував однопартійцям своє занепокоєння специфічним трактуванням деякими урядовцями поняття «єдина команда». Обидва згадані Президентом «оратори», до речі, на власні вуха цього не чули, позаяк були в цей час на іншому з'їзді — своєї рідної ПРП. Можливо, через те принаймні один із них — міністр економіки Сергій Терьохін — замість хвалити колег по Кабміну (чи, може, настанову Президента він зрозумів так, що компліменти треба робити Томенкові?) вкотре розродився гнівною тирадою, спрямованою у бік аграрного міністра-соціаліста Олександра Баранівського.