Ми — українці!
Нас вибрав час —
Не ми його обрали.
Нас вибрав час —
Не ми його обрали.
У цю благодатну пору,
Як літо прощається з нами,
До чого ми дожилися... Десь ото візьметься на нашу голову якась напасть — як не зе-пошесть, то коронавірус. І скільки нещасть, людських життів уже покладено на терези історії. Хотіли ж бо як краще, а воно респектабельний Голобородько з наполеонівськими амбіціями виявився банкрутом Голохвостим.
«Хочу сала!» — «Свиня ногу всрала!». Така незначна обставина має тяжкі наслідки: спіймав облизня! Народна мудрість — проста й глибока. Наче з випадковості, з жартівливої притичини наші люди застерігали — дрібна пригода здатна викликати справжнє лихо. Діалог із двох речень відкриває нам цілий світ.
Позич мені усмішку, друже!
(Мої ж, розгубившись, втекли...)
Це не камінь в чужий город.
Нам важливі сусіди наші.
Як «патріарх» за віком маю право висловити свою думку осуду щодо сьогодення України.