Сьогодні, після завершення повторних матчів «плей–оф», стануть відомі імена останніх чотирьох збірних — учасниць фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року. Для двох команд — Ірландії та Хорватії — матчі–відповіді стануть простою формальністю, адже минулої п’ятниці обидві здобули переконливі гостьові перемоги.
Учора у вищих навчальних закладах України проходив студентський референдум. Він мав на меті отримати підтримку українського студентства щодо проекту закону «Про вищу освіту», який активно просуває профільне міністерство.
По благодiйну допомогу Мiжнародний фонд «Здоров’я українського народу» вирiшив звернутися не до олiгархiв, а до народу. Як–то кажуть, з миру по нитцi, голому — сорочка. Уже в груднi фонд збирається випустити 15 мiльйонiв поштових листiвок iз серiї «Українськi типи i краєвиди». Вартiсть кожної листiвки — приблизно 5 гривень, двi з яких мають спрямувати на благочиннi акцiї. Про це вчора в Музеї Івана Гончара пiд час презентацiї проекту розповiв Сергiй Сошинський, президент Мiжнародного благодiйного фонду «Здоров’я українського народу».
Низка підприємств, що спеціалізуються на друці й розповсюдженні друкованих видань, звертається до Президента України, Генпрокуратури, голови КМДА та інших посадовців iз проханням не позбавляти киян можливості купувати газети і журнали.
Західні люди мають гарну звичку: готуватися заздалегідь. До відпустки — за рік. До сезону подарунків — за кілька місяців. Є добра нагода долучитися до цивілізованої далекоглядності — наперед довідатися, що ж то за драконячий рік такий насувається? Пройдемося книгарнею.
Покінчивши з «геніальними чоловіками» та «геніальними жінками» і поквитавшись зі «злими геніями», чиї стратегії були досліджені у белетристичній серії видавництва «Фоліо», київський аналітик Валентин Бадрак звернувся до суто художнього опису нашого сьогодення. Його дилогія «Східна стратегія», що складається з романів «Родом з ВДВ» та «Офіцерський гамбіт», — це історія двох друзів–українців, яким пощастило вступити до секретної «школи вбивць», як називали за радянських часів Рязанське повітряно–десантне училище, і яких доля згодом розвела по різні боки ідеологічних барикад. Автор дилогії не з чуток знає про службу в десантних військах, оскільки сам він — випускник вищезгаданої школи. І тому мало не вперше, без особливої ейфорії, нам розказують про систему підготовки блакитних беретів у СРСР, а також про пізнішу муштру в не менш легендарній школі ГРУ (Головного розвідувального управління Росії). І тягнеться ця оповідь від подій у серпні 1985 року, які трапились в учбовому центрі Сільце, що за 55 км від Рязані, до квітня 2005 року, який заскочив наших героїв на явочній квартирі росiйського ГРУ, i далi, аж до нашого часу.
ІІІ Київський міжнародний кінофестиваль традиційно мав відбутися ще у травні, однак буквально за тиждень до очікуваного старту було оголошено, що подію перенесено на червень — нібито надісланих на конкурс картин виявилося так багато, що організатори не встигали скласти програму. Коли ж стало відомо, що фестиваль проведуть у вересні, з’ясувалися справжні причини — брак державного фінансування та проблеми зі спонсорами. Справа не обмежилася перенесенням дат: у цьому році КМКФ зазнав того, що організатори гордо називають «повним переформатуванням». Вирішили відмовитися від демонстрації картин у кінотеатрах і проводити показ основного конкурсу просто неба. Чутки про те, що кінофорум хочуть вивести на Софійську площу, циркулювали ще минулого року. Тепер її реалізовано — екран і три тисячі стільців були встановлені між Софією Київською і пам’ятником Хмельницькому, і будь–який бажаючий міг взяти участь у дійстві, добре знайомому завсідникам «Відкритої ночі». Щоправда, осінь не надто вдала пора року для open air фестивалю: у Києві виявилося не так багато кіноекстремалів, здатних витримати вечірні покази двох повнометражних картин, тому стійкі сінефіли дещо губилися в просторі порожніх сидінь. Але в будь–якому випадку можна подякувати організаторам за надане задоволення: дивитися кіно в такому мальовничому місці й віддаватися приємностям формату «оупенейр» — новим знайомствам, зігріваючим напоям і картатим пледам.
Цієї статті могло б і не бути, якби на телемарафоні до Дня Незалежності один із гостей не сказав, що годі, врешті–решт, повторювати байду про те, що Україна — недавно народжена держава, яка не має давніх традицій державності. А й справді, скільки можна повторювати, мов мантри, вигадки сусідніх політтехнологів, вганяючи себе у комплекси меншовартості: мовляв, Україна як держава налічує якихось два десятки років. А високооплачувані політтехнологи при цьому ще й менторськи повчають нас, як нашою державою керувати.
Пригадалася книженція доктора політичних наук, професора МГІМО, депутата Держдуми РФ від «Єдиної Росії» Володимира Мединського «Особливості національного піару, або PRавдива історія Русі від Рюрика до Петра», яку я придбала, подорожуючи під час цьогорічної відпустки по Росії.
Дехто, вирушаючи в подорож, озброюється путівниками, картами і відомостями про визначні місця, які збирається відвідати. Хтось, навпаки, зацікавлений усім побаченим, уже приїхавши додому, починає вишукувати інформацію про звідані краї. У моєму випадку був крутий заміс двох цих варіантів, густо приправлений цитатами із др. Мединського.
— Нарешті ми позбулися диктату транзитних держав! — сказав колумбійський наркобарон, відправляючи в путь свій перший підводний човен із вантажем кокаїну.
Улітку, коли респектабельна «зимова столиця світу» — швейцарський Давос — набирається сили для прийому сильних цього світу, передові економісти та державні діячі зібралися у мальовничому польському курорті. «Європейські дилеми: партнерство чи суперництво?» — гасло цьогорічного Економічного форуму, який розпочався в Криниці–Здруй учора i триватиме до післязавтра. Серед головних акцентів цьогорічних дебатів — спільна економічна політика Євросоюзу, боротьба з фінансовою кризою, розширення ЄС, енергетична безпека, економічні реформи, боротьба з корупцією тощо.
