«Ми маємо продемонструвати суспільству, що для нас є цінності, вищі за передвиборчі баталії. Давайте разом відзначимо День Злуки, дамо сигнал суспільству, що українці вміють робити уроки з власної історії», — такий заклик напередодні чергової річниці об'єднання Захiдно-Української Народної Республiки та Української Народної Республiки Президент Віктор Ющенко адресував усім політичним силам. Символічного — бо ж день такий — об'єднання від політиків «помаранчевого спектра» сподівалися 22 січня і їхні виборці.

Нарешті ура, тобто канікули. Хоч як хотілося деяким парламентаріям продовжити собі задоволення безкоштовного піару й додати до 8-ї сесії ще один тиждень, все ж таки бажання відпочити перемогло: учора погоджувальна рада вирішила, що сесію таки пора закривати.

Президента у Верховній Раді вчора не чекали. Не тому, що геть уже бачити не хотіли — просто більшість парламентаріїв не вірили в те, що Віктор Ющенко прийде. Хоча на 12.30 і було призначено розгляд питання про взаємодію Президента, Верховної Ради та Кабінету Міністрів за участю всіх вищеназваних гілок влади.

Поки в політичних «верхах» триває дискусія щодо того, наскільки конституційною й чинною є «відставка» Кабінету Міністрів (судячи з розповсюдженого вчора висновку Міністерства юстиції, таки не конституційною й не чинною), політики продовжують обговорювати «гарячу тему». Вже, здається, і про газ забули — аби про Єханурова поговорить...

Коли 22 вересня минулого року переможець президентських виборів-2004 уклав меморандум із переможеним, у більшості «помаранчевих революціонерів» це викликало шок. І як потім не намагалися прихильники Віктора Ющенка переконати себе в тому, що такий крок був необхідним, що Президент повинен бути Президентом не лише для своїх «помаранчевих» виборців, а для всіх — у тому числі й Віктора Януковича, що для блага країни необхідний повноважний Кабмін, а без «януковицьких» голосів парламент іще не відомо, чи й затвердив би Юрія Єханурова на посаді Прем'єра, гіркий присмак залишався.

Мабуть, якби це був не газ, знайшлося б щось інше. Коли в розпалі передвиборча кампанія, тема для гарячих дебатів завжди знаходиться. Але ніде правди діти — з газом нашим політикам таки пощастило. Бо такого благодатного поля для критики влади і, що головне, тривалого самопіару (і влади, й опозиції) ще пошукати. Отже, шоу триває: «газова війна», нібито скінчившись (чи надовго?) на міждержавному рівні, знайшла своє продовження на внутрішньополітичному «ринку» України. Попит породжує пропозицію: електорат чекає пояснень, і він їх отримує.

Поки українська влада тішиться зі своєї перемоги, російська — радіє, що теж не без вигоди (зрештою, в результаті «Газпром» скільки хотів — 230 доларів за тисячу кубометрів газу, — стільки й отримає) для себе викрутилася із несподівано жорсткої сутички з «помаранчевим» керівництвом України, а експерти з обох сторін із калькуляторами в руках чухають потилиці, підраховуючи, хто ж таки кого «обставив» і кому досягнуті домовленості щодо постачання і транзиту газу вигідніші, політики гнуть своєї. Ще б пак — вибори ж на носі, і не скористатися такою «гарячою» темою просто гріх. Тим паче що, коментуючи як саму «газову війну», так і її розв'язку, завжди можна про щось змовчати, щось — виставити наперед, словом, «обсмоктати» ситуацію зі свого боку і з користю для себе.

...1 квітня. Україна відпочиває після передвиборчої напруги-2006. У результаті «газового скандалу» рейтинги «Нашої України» зросли вчетверо, і вона вкупі з Блоком Тимошенко та «Порою»-ПРП набрала абсолютну більшість голосів у новому парламенті. Партія регіонів ледве нашкребла три відсотки, блоки «Не так!» і Вітренко на пару не дотягли й до одного. За позовом України щодо порушення Росією умов контракту Стокгольмський суд ухвалює вердикт на нашу користь.

У кабінеті Президента Ющенка лунає телефонний дзвінок, і Володимир Путін, підхихикуючи, верещить у трубку: «То що, ви вже готові платити 230 доларів за кубометр чи наступних виборів почекаємо?». У трубці — німа пауза. Путін, тихо й сумно: «Та жартую я, жартую — 1 квітня ж сьогодні! А якщо серйозно: може, все-таки по 60? Ну добре, по 55 — остання ціна!».
У відповідь Ющенко, з металом у голосі: «І не просіть. Сказали по 50 — значить по 50».

Сексуальному рабству — ні! І сексуальній мафії, відповідно, теж. Саме під такими гаслами учора під Генпрокуратурою України проводилася вельми незвичайна акція. Зграйка молодих людей із аналогічними написами на тілі (природно, оголеному — хлопці були тільки у штанях, дівчата — ще й у ліфчиках) кілька хвилин пострибала (холодно все-таки в семиградусний мороз у негліже) перед парадним входом до ГПУ й швиденько розбіглася. Процес роздягання—розмальовування—вдягання проходив у кількох наметах, розташованих поруч. А кого від холоду чи переляку «припекло», неподалік дбайливі організатори акції розмістили біотуалет...

Якщо спершу розміщені на найбільших вулицях столиці яскраво-червоні рекламні щити, на яких замість звичних «бігморд» або яскравих картинок красувався «сухий» напис білими літерами «Зупинимо корупцію! Криворіжсталь продано. На черзі НЗФ» привертали до себе увагу вже самою своєю нетиповістю, то згодом кияни перестали звертати на них увагу. Тим паче, що конфлікт навколо Нікопольського заводу феросплавів, який так яскраво спалахнув наприкінці літа, згодом зійшов із перших шпальт і топ-новин ЗМІ.