Дієздатність Львівської обласної ради викликає все більше питань. Невирішених проблем на Львівщині дедалі більшає, а шансiв провести сесію ради меншє. Ситуація з облрадою, здається, уже зайшла в глухий кут.

Пане Президенте!
Уже через кілька місяців (Боже, поможи!) ви відпустите український народ зi своїх «обіймів». Ще кілька місяців протриматися, щоб нас, ваших опонентів, не шукали в глухих таращанських лісах...
Вже наприкінці (а може, й раніше!) 2004-го вас почнуть зраджувати «соратники», які сьогодні «цілують пантофлю папи» і всіма інквізиторськими методами закривають рота опозиції (до речі, дуже поміркованій і здатній до розумного компромісу). Я вже навіть готуюся до того, що мені доведеться захищати вас від вашого оточення.

У понеділок будемо знати ім'я депутата, що представлятиме в парламенті до 2006 року інтереси 145 тисяч виборців «морської столиці». Імена п'яти кандидатів-фаворитів передвиборчого марафону відомі: Антон Кіссе, Володимир Рондін, Михайло Бродський, Георгій Селянин та Сергій Бовбалан. Хтось із перших двох у разі переможного фінішу поповнить лави віртуальної парламентської більшості, оскільки зобов'язані владі тим, що їхні імена та відеоролики щоденно нав'язливо рекламують місцеві ЗМІ. Їхні обличчя заклично усміхаються одеситам з бігбордів, установлених на багатьох вулицях і майданах. А решта кандидатів — усього зареєстровано 23 особи — «пробиваються» до виборця як можуть, зокрема лідер «Яблука» Бродський, якого після оголошення підтримки з боку «Нашої України» начисто «відсікли» від теле- і радіоефіру, неквапливо обходить будинки на робiтничiй Молдаванцi та в центрi мiста.

Уже кілька місяців у всіх на слуху слово «Мукачів». Це містечко стало символом наруги, яку владний режим готовий в ім'я самозбереження чинити над власними громадянами (не гребуючи при цьому допомогою відверто кримінальної «братви»). Мені довелося працювати в Мукачеві у складі парламентської робочої групи відразу після цинічно сфальшованих виборів міського голови 18 квітня. Про наслідки нашої роботи, які з цифрами й фактами розкривають хронологію та «механіку» фальсифікацій, я доповідав на сесії Верховної Ради, писав про неї в декількох статтях. Тому сьогодні мені хотілося б поглянути на проблему ширше: чому саме зараз місцеве самоврядування стало жертвою небаченого досі в Україні за масштабами наступу влади? Щоб не виглядати голослівним, для початку нагадаю вибіркову хронологію подій останніх місяців.

Мешканці Полтавщини пригадують, як на початку минулорічного квітня на місцевих ринках, парканах з'явилися фальсифіковані листівки з текстом так званого «відкритого листа моїм виборцям», у якому лідер «Нашої України» Віктор Ющенко нібито переконував «меленьких українців-хліборобів» у тому, що після обрання його Президентом України, «згідно з домовленістю, кращі агрофірми США і Канади отримають найперспективніші ділянки українських чорноземів і пришлють до нас кілька тисяч своїх працівників, а працелюбні американські фермери стануть справжніми господарями землі».

Марафон нової прес-секретарки Прем'єр-міністра із показування Януковича «таким, яким він є насправді», стартував. Виконувати свою обіцянку Ганна Герман почала минулого тижня, влаштувавши для журналістів брифінг... ні, не свого шефа, а власний. Вочевидь, колишня директорка київської редакції радіо «Свобода» має підстави проводити особисті прес-конференції, бо в журналістиці, на її думку, досягла таких висот, які простим смертним «акулам пера й мікрофона» і не снилися. Але про це трохи згодом, адже головною метою пані Стеців-Герман було нібито не самовихваляння, а виконання дифірамбів «єдиному кандидатові». І, судячи з усього, присутні на прес-конференції справді були вражені. Але не достоїнствами Януковича, а самопожертвою його речниці, яка, здається, підірвала за собою всі опозиційні мости. І отак просто з журналіста стала залюбленим у шефа піарником.

«Хто з нас у молодості не збочував з путі істинної?» — приблизно так відповідають на закиди у кримінальному минулому колишнього голови Донецької облдержадміністрації, нинішнього Прем'єр-міністра України й майбутнього кандидата у президенти Віктора Януковича його захисники й підлабузники. І справді — ну хіба всі ми свого часу не знімали з перехожих шапки, не відсиділи по кілька термінів за колючим дротом, не «стукали» на своїх «однозонників» до тюремної адміністрації? Якщо вас усе це не стосується — не поспішайте радіти. Бо в новітній історії України такі «подвиги», як з'ясувалося, свідчать радше про «плюси» їхнього «героя», ніж про якісь його недоліки. Адже навряд чи весь сонм державних керівників висунув би на найвищу посаду країни особу, від репутації якої смердить характерним душком тюремної баланди, причому зовсім не дисидентської...

«Це все через ту кляту жабу. Бо жаба — то найбільша проблема українців, через неї всі наші лиха», — замислено сказав у розмові за чашкою кави один розумний депутат. І нагадав, як багато в історії України було полковників, яким одного не надто прекрасного для України дня спадало на думку, що завтра вони можуть стати гетьманами, до того ж значно кращими, ніж нинішній (учорашній/завтрашній) гетьман. Але полковників багато, а гетьман потрібен один...
Здавалося б, тут би їм — полковникам — об'єднатися, обрати з-поміж себе найдостойнішого й виступити єдиною могутньою силою проти ворогів, довіривши обранцю державне кермо. Далебі. Не склалося у нас із самопожертвою. Три гетьмани на двох українців — це забагато, але з кожної трійки знайдеться принаймні двоє, хто буде певен: він, і тільки він — саме той. Найдостойніший. А доля України, про яку всі вони дуже піклуються на словах, так і залишається на рівні балачок.

Те, що керівником виборчого штабу «Нашої України» у Дніпропетровській області минулого року було призначено колишнього народного депутата України, професора кафедри технологічного проектування Національної металургійної академії, доктора технічних наук Сергія Чукмасова, дехто сприйняв як несподіванку. А опоненти навіть вхопилися роздмухувати «компромат» з приводу його показової непостійності у політичній орієнтації. Тож, природно, у бесіді з Сергієм Олександровичем і кореспондент «УМ» таку тему обійти не міг.

Учора в Гуляйполі відбулася ще одна скандальна сесія міськради — третє упродовж місяця зібрання депутатів, налаштованих змістити Олександра Жигалка з посади міського голови. Мотивація? У рік президентських виборів містом повинен керувати чиновник, здатний якщо не організувати, то бодай закрити очі на будь-яку наругу над демократією — на кшталт того, як це зробив «губернатор» Закарпаття Різак під час виборів у Мукачеві. Жигалко ж не приховує своїх симпатій до «Нашої України», очолює філію партії київського мера Олександра Омельченка — «Єдність», підтримує видання опозиційної газети «Майдан», котру заснував місцевий осередок партії «Собор». Після призначення першим заступником голови Запорізької облдержадміністрації висуванця СДПУ(о) Анатолія Світлицького в регіоні побільшало кадрових пертурбацій. Годі сумніватися, що значилася у владному «темнику» й гуляйпільська «проблема».