Знаменитий у Луганську «будинок із кулями» (власне, комплекс із двох будівель із внутрішнім двориком-стоянкою для персональних авто) ділять між собою обласна державна адміністрація й обласна рада. Де-юре ж він належить саме представницькому органу, і весь час такого співіснування вхід сюди надійно перекривала міліцейська варта і перепускна система. Система надійно ізолювала «слуг народу» від їхнього «господаря», оскільки велике обласне начальство, зазвичай, привозили в службовому лімузині просто до чорного ходу, а народ (якщо домагався перепустки) йшов через центральний.

Уже під час розмови з соціалістом Іваном Боким виявилося, що саме він міг очолити робочу групу з підготовки першого засідання новообраної Верховної Ради. Такої домовленості досягли лідери БЮТ, «Нашої України» і СПУ. Однак цей намір зірвався. Відтак «час ікс» у роботі групи мав відбутися вчора, на її третьому засіданні. Інтерв'ю ж у Бокого (він разом із міністром Станіславом Ніколаєнком входять за квотою СПУ в цю групу) «УМ» брала напередодні.
Говорили ми i про підготовчу групу, i про коаліцію. Виявилося, що робота над її програмними документами ведеться у вельми цікавий спосіб: за кожним із учасників більшості закріплено якусь окрему ділянку — засади політики, регламент, кадровий розподіл...

Участь бізнесменів у виборах до Верховної Ради та місцевих органів влади не є чимось новим у новітній українській історії. Починаючи з 1994 року, керівники фінансово-економічних структур брали активну участь у виборчих кампаніях, причому як у мажоритарних округах (в основному), так і за списками політичних партій та блоків. Однак саме у 2006 році експансія бізнесу у владу набула максимально відкритих форм, логічно завершивши період приватизації власності та, відповідно, владних функцій фінансово-політичними групами країни. Навіть побіжний аналіз персонального складу нового парламенту дозволяє ідентифікувати його як «економічно-торговельну палату», «закрите акціонерне товариство» і т. п. Адже «лідери» й керівники фінансово-промислових груп прийшли в парламент не самі, а разом зі своїми командами. Таким чином, можна з упевненістю говорити про легалізацію вже існуючого політичного впливу ФПГ, який став формально більш прозорим.

Рівень підтримки британцями прем'єр-міністра Тоні Блера впав до 26 відсотків — такі результати опитування подала вчора лондонська газета «Дейлі Телеграф». Це найгірший показник серед усіх британських прем'єрів із 1968 року. Не краще виглядає і правляча Лейбористська партія, яку, за результатами опитування газети «Таймс», підтримують лише 30 відсотків громадян. Слабнуча популярність Блера та лейбористів є передусім результатом їхнього рішення про участь в іракській війні на боці США.

Учора новим президентом країни Сенат Італії обрав 80-річного Джорджо Наполітанi. Цю кандидатуру запропонувала лівоцентристська коаліція Романо Проді.

Оскаржуючи у Вищому адміністративному суді результати парламентських виборів-2006, невдахи кампанії не раз всує згадували розгляд Верховним Судом позову команди Ющенка на виборах президентських. Мовляв, тоді, у 2004-му, ВСУ призначив так званий «третій тур» виборів, то чому ж тепер не призначити бодай перерахунок уже наявних голосів?

В Україні виношують ще одну коаліцію — «антипарламентську». І її «пологи» обіцяють найближчим часом, тобто ще до того, як домовляться щасливі власники мандатів Верховної Ради. Потенційні учасники позапарламентського фронту — активні борці з «фальсифікаціями» результатів виборів.
Ініціативу з оголошенням про нову політичну коаліцію цього тижня взяла на себе лідерка списку Народно-демократичної партії Людмила Супрун. У середу вона повідомила пресі, що меморандум про створення коаліції вже підписали лідери 43 політичних сил. За словами Супрун, разом ці партії відстоюватимуть права територіальних громад бути обраними до парламенту.
Утім хоча меморандум уже нібито підписаний, чільна представниця НДП чомусь не хоче називати ті сили, які увійдуть до коаліції. Каже, що ще тривають переговори. Тобто, за такої логіки, партії за коаліцію підписувалися, а подумати, чи воно їм треба, вирішили пізніше.
Наразі можна зрозуміти, що, крім НДП, серед активних апологетів об'єднання поза стінами ВР виступає такий собі Сергій Крижанівський — невідомий у політичних колах голова Ліберально-демократичної партії патріотів України, яка навіть не брала участі у виборах. Він уже розіслав у ЗМІ факси як «голова коаліції політичних сил України «За диктатуру закону».

Про ситуацію в цьому престижному містечку поблизу Києва «УМ» розповідала неодноразово. Минуло півтора місяця після виборів, проте ім'я нового мера Ірпеня досі невідоме. Власне, всі мешканці добре знають, що перемогла лідерка місцевого блоку «За чесну владу!» Мирослава Свистович, відома своєю активною громадянською позицією протягом багатьох років, — вона була керівником виборчого штабу Віктора Ющенка у 2002-му i 2004 роках. Але офіційно переможні для Свистович результати Феміда досі забороняла публікувати в місцевій пресі (публікація автоматично визнала б за Мирославою право очолити міськраду). «Нашоукраїнський» бізнесмен Олег Бондар, котрий програв вибори, подавав до суду один позов за іншим, що, власне, й затягувало процес «ірпінської інавгурації». Існувала інформація, що задля того, аби не допустити принципову активістку до влади, Бондар навіть пішов на контакт із вельми одіозними особами, колишніми «регіоналами». Сам Олег Бондар ці припущення спростував на сторінках «УМ».