Все для блага... кого?

      Знаменитий у Луганську «будинок із кулями» (власне, комплекс із двох будівель із внутрішнім двориком-стоянкою для персональних авто) ділять між собою обласна державна адміністрація й обласна рада. Де-юре ж він належить саме представницькому органу, і весь час такого співіснування вхід сюди надійно перекривала міліцейська варта і перепускна система. Система надійно ізолювала «слуг народу» від їхнього «господаря», оскільки велике обласне начальство, зазвичай, привозили в службовому лімузині просто до чорного ходу, а народ (якщо домагався перепустки) йшов через центральний.

      Змінив систему в листопаді минулого року генерал міліції Геннадій Москаль. Одним із перших його кроків на посаді голови Луганської ОДА було запровадження для людей вільного доступу в «будинок із кулями». Тодішній голова облради Віктор Тихонов щось невдоволено пробурмотів iз цього приводу, однак, попри запеклу пропагандистську війну проти «чужинця», скасовувати його розпорядження не наважився. Швидше за все, завадила цьому передвиборча кампанія, яка тоді щойно розпочалася. Якось незручно було претендувати на роль обранців народу і в той самий час від цього ж народу відгороджуватися.

      Між іншим, Тихонов та його прибічники називали Москаля «чужинцем» відкрито і на цьому вибудовували чималий фрагмент своєї агітації. Утім на відміну від «своїх» Тихонова, Єфремова та інших, Геннадій Москаль ходив на роботу та з роботи пішки, заходив до магазинів як пересічний покупець і взагалі не уникав спілкування з місцевим людом. Натомість авторові цих рядків особисто за весь час панування в області угруповання Тихонова— Єфремова жодного разу не вдалося їх побачити на вулиці поза рамками тих чи інших офіційних заходів. І ще характерна деталь. Після заборони КПРС вхід до Луганського міськвиконкому завжди був для городян вільним, окрім двох невеличких періодів. Це коли обласні керманичі влаштовували «путчі» проти законно обраних мерів обласного центру. «Путчисти», захопивши міськвиконком, миттєво відгороджувалися від народу парканом і міліцейськими кордонами. Обидва рази наступні вибори змітали «хунту», і двері знову відчинялися для всіх...

      На виборах до обласної ради Партія регіонів (а точніше, та сама тихоно-єфремівська бригада, яка торік вчасно зорієнтувалася й перебігла під «донецькі» прапори) захопила 100 місць зі 120 можливих. Однак поки Москаль офіційно ще залишався головою державної адміністрації, його розпорядження продовжувало діяти. Потім почалася довжелезна низка травневих свят. А коли свята закінчилися, відвідувачі облдержадміністрації, що вже встигли розслабитися і набули звички пурхати по «гілках влади» без паспортів, раптом зіткнулися з призабутою вже картиною: достатньо широкий прохід між двома балюстрадами у вестибюлі облради знову перегородив великий стіл, а вузьку шпарину, що залишилася, перекриває фігура міліціонера. Який через одного відсилає співгромадян до відділу перепусток.

      Отримавши мандат народної довіри, представницька влада Луганщини більше в цьому народі потреби не відчуває. Відтепер, очевидно, обласна рада збирається відстоювати інтереси своїх виборців, з ними не спілкуючись. Або, точніше, спілкуватися з ними вибірково. З тими, кого вона сама й вибере. Журналістів поки що пропускають за акредитаційними картками, підписаними Москалем, та чи надовго? Тепер, мабуть, слід очікувати наступного кроку. На шляху до благодєнствія рідного краю.