Відносини між облдержадміністрацією та облрадою важко було назвати співпрацею на благо регіону відтоді, як минули парламентські вибори i в раді сформувалася більшість із депутатів БЮТу та УНП (46 «багнетів» із 80 можливих). Головою Волинської облради став БЮТівець Анатолій Грицюк, а його заступником – член УНП Борис Загрева, тоді як «губернатором» є нашоукраїнець Володимир Бондар. Важко сказати, наскільки глибоким є конфлікт між виконавчою та законодавчою гілками влади, «УМ» почула чимало думок з цього приводу, але ніде правди діти, проблема існує. Що вже казати, якщо наприкінці минулого тижня заступник голови облради пан Загрева заявив, що на депутатів тиснуть за допомогою каністр із бензином та бойових гранат під автомобілями. Якщо це так, то це вже не політика, а кримінал.

За розподілом основних урядових портфелів про посаду Уповноваженого Верховної Ради з прав людини дещо призабули. Тобто не зовсім: коли формувалася «помаранчева» коаліція, це крісло пропонували віддати соціалістам (в пакеті з іншими посадами, що складали б частку СПУ). Коли ж постала коаліція іншого формату, про можливого наступника Ніни Карпачової перестали говорити взагалі. Наприкінці липня та протягом серпня це можна було списати на втому від ексцесів, що супроводжували народження союзу між ПР, СПУ та КПУ. Але навіть тепер, перед початком нового політичного сезону, не всі експерти готові назвати свою топ-трійку (принаймні трійку!) претендентів на звання омбудсмана. Хоча й погоджуються один з одним в іншому: Карпачовою, цілком ймовірно, буде... Карпачова. Іншими словами, при великому бажанні вона — навіть всупереч Конституції й положенням про інститут омбудсмана — залишиться і при портфелі, і при депутатському мандаті.
Зі сказаного можна зробити щонайменше два висновки. Перший: Уповноважений із прав людини не є у цій державі персоною тієї ж ваги, що й, приміром, Генеральний прокурор (інакше версій і зважування шансів тих чи інших претендентів було б більше). Другий: навіть в ім'я неключової посади закон може бути порушений.
З останнім твердженням не варто поспішати: навесні Карпачова заявила про бажання скласти обов'язки Уповноваженого, отже, злісною сумісницею вона бути не збирається. Буцімто не збирається... А далі — час покаже.

Рівно 10 років тому — «як діти в школу», бо в понеділок 2 вересня, — була запроваджена в обіг українська гривня. Тоді, після періоду гіперінфляційної смути, повноцінну національну валюту чекали як панацею стабілізації. Так і сталося: гривня принесла в Україну відносний грошовий спокій, водночас і гривню вберегли від ударів та потрясінь. Те введення до кас та гаманців нових незалежних грошей відбулося чітко й виважено — так, що даний приклад вдалої грошової реформи вже вивчають студенти західних університетів.

Після виборів партії, які не потрапили в парламент, часто занепадають. Щоб залишитися на плаву до наступного волевиявлення співгромадян, ці політичні сили мусять якось модифікуватися, шукати нові ідеї й потуги, навіть об'єднуватися з іншими. Українська народна партія ще перед минулими парламентськими виборами закликала до возз'єднання правоцентристські сили. Проте на цей заклик реальних дій у відповідь не відбулося, а УНП у свою чергу відмовилася приставати до інших мега-блоків, вважаючи їх фактично безідеологічними. У результаті ця помітна націонал-демократична партія залишалася за бортом Верховної Ради. Лідер УНП Юрій Костенко і надалі виступає за об'єднання, але, знову ж таки, як він розповів «УМ», це не знаходить розуміння у потенційних учасників спільної правиці. Зокрема, розходження полягають у механізмах злиття. Тож на наступних виборах ми знову, ймовірно, побачимо у бюлетенях одиноку УНП, але, натякає її лідер, це буде вже потужна й конкурентоспроможна права сила. Мабуть, вона стала б дiйсно сильною, якби була представлена у центральній владі, але до «широкої» коаліції позапарламентську УНП ніхто не запрошує.
Про партійні плани, про співіснування УНП з Блоком Тимошенко в опозиції, про ставлення «костенківців» до дій влади та інше Юрій Костенко розповів в інтерв’ю «УМ».

Про те, що слід кардинально реформувати житлово-комунальне господарство країни, говорять особливо голосно впродовж останніх двох років. Зокрема на початку 2006-го, під час Всеукраїнської наради з питань реформування ЖКГ, Президент Віктор Ющенко зауважив: «Косметичне лікування вже не допоможе». Хоча він тоді ж наголосив, що протягом нинiшнього року державі необхідно «виграти» цю реформу, місяць по тому тодішній Прем'єр-міністр Юрій Єхануров висловив думку, що до парламентських виборів розпочинати реформу житлово-комунального господарства недоцільно. Після появи у владних кабінетах нових, «регіональних», господарів про житлово-комунальну реформу знову заговорили...

У Рійгікогу (парламенті Естонії) закінчилися вибори президента, але безрезультатно. Відбулися три тури голосування: один у понеділок і два у вівторок. Якщо в перший день виборів депутати чотирьох партій дисципліновано віддали 65 голосів за представницю союзу Res Publica/Союз Вітчизни, віце-спікера парламенту Ене Ергма, то в другому і третьому вони так само одностайно (64 голоси) проголосували за другого претендента — соціал-демократа, заступника парламентської комісії у закордонних справах, екс-міністра закордонних справ та депутата Європарламенту Тоомаса Хендріка Ільвеса. В обох випадках це були марні зусилля, бо для перемоги потрібно набрати 68 голосів від загальної кількості 101, тобто дві третини.

Загальновідомий факт: з 1 січня 2006 року Україна за формою правління перетворилася із президентсько-парламентської на парламентсько-президентську республіку. Щоправда, доки не відбулися парламентські вибори, не було сформовано коаліцію у ВР та уряд, зміни в державі відповідно до політреформи Медведчука—Мороза, затвердженої у грудні 2004 року, більше важили на папері, ніж у реальному політичному житті. Новий політмеханізм фактично вперше випробовували під час багатомісячної боротьби за коаліцію. Кожен за свою. ЗМІ зважали на головні зміни конституційного устрою держави, але дрібниці лишалися поза увагою. Але тепер, коли новий механізм почав діяти, трапляються чи то казуси з боку Кабміну, чи то намагання створити резонанс там, де його не має бути.

Останні п'ятнадцять років життя українців були щедро «приправлені» історичними подіями: студентське голодування, підняття синьо-жовтого прапора, незалежність, Помаранчева революція. Як будуть висвітлюватися цi та iншi політичні події у навчальній літературі, цікавить і їх «винуватців», і все суспільство. До речі, у «Новому довіднику з історії України» за 2006 рік останнім записом все ще є такий: «Відповідно до Конституції України, Президент призначив Прем'єр-міністром України провідного лідера Помаранчевої революції Юлію Тимошенко. Країна вступила в новий історичний період свого розвитку».
Як планують донести до школярів інформацію про сучасний розвиток України, «УМ» розповів доктор історичних наук, головний редактор видавництва «Генеза» Олександр Удод.

В історії Харківської фабрики театрального реквізиту не було жодного дня, коли б вона не працювала над виготовленням державних прапорів. За тридцять років тут пройшла не одна реорганізація, відбулася природна зміна поколінь та основних видів асортименту. Але як у перший день роботи підприємства, так і тепер, державницька атрибутика б'є всі рекорди популярності. Це єдиний вид продукції, за який виробники не вимагають від замовників передоплату і не бояться працювати на склад. Більше того, запас найбільш затребуваних варіантів українського двоколора і відповідно готовність миттєво задовольнити попит замовників, яким потрібен прапор негайно — уже давно стали іміджовою фішкою харків'ян.