Мене з дружиною запросили 10 листопада 2011 року до Нацiонального палацу «Україна» на концерт пiснi 80—90–х рокiв. Яке пiднесення! Напередодні було свято — День української писемностi та мови. Вiдзначив написанням Всеукраїнського диктанту нацiональної єдностi, хоча й не вiдiслав, але в сiмейному архiвi залишиться. А сьогоднi... Це ж треба! Україна живе! Наша дума, наша пiсня не вмре, не загине. З яким патрiотичним пiднесенням я йшов послухати пiснi 90–х рокiв. Це ж уже часи нашої Незалежностi, може, послухаю й пiснi героїв–борцiв за самостiйну Україну УПА i про УПА.

Проживши на білому світі більше 70 років, ніколи не перекладала своїх проблем на чиїсь плечі. Тож іще за радянських часів шукала додатковий заробіток, потім займалася досить успішним бізнесом, на заробленi кошти спорудила кооперативну квартиру. А після одруження разом із чоловіком вирішили збудувати двоповерховий будинок поблизу річки. Треба ж було думати про майбутнє житло для двох дітей. Оскільки, за тодішніми нормами, житлоплощі у квартирі вистачало, то одержану для будівництва ділянку й сам будинок оформили на свекра, тобто батька чоловіка, який переїхав у Полтаву в 72–річному віці.

Третього листопада ц. р. у Верховнiй Радi вiдбулися «вибори» суддi до Конституцiйного Суду України згiдно з лiмiтом (квотою) парламенту. Голосування проводили бюлетенями, в якi було внесено прiзвище лише одного кандидата — суддi О. Пасенюка! Складається враження, що бiльшiсть «народних обранцiв» на чолi з Головою Верховної Ради, злiсним фальсифiкатором законiв, iлюзiонiстом В. Литвином, не здатна второпати значення слова «вибирати». Фактично вже учнi першого класу розумiють, що вибирати можна з чисел не менше двох предметiв, осiб, явищ тощо. У цьому конкретному випадку вибору не було. Але голова лiчильної комiсiї ВР нардеп Шершун оголосив, що у «виборах» (голосуваннi) взяло участь 259 народних депутатiв. Із них «за» проголосувало 249, «проти» — 8, i два бюлетенi визнано недiйсними. Пiсля оголошення результатiв виборiв представник опозицiї виступив iз заявою про факти манiпуляцiй пiд час голосування: нiби нардеп, ще один Литвин, кинув в урну бiльше 20 бюлетенiв, про що готовi свiдчити члени лiчильної комiсiї, це «регiонали» та присутнi представники преси.

У День пам’ятi Голодомору

Інстинкт натовпу проявляється тодi, коли людина втрачає голову і біжить туди, куди всі біжать, часто не знаючи з якою метою. Просто: всі бігли і я біг. Усі плескали в долоні, і я плескав. Зараз усі про Ющенка пишуть і я пишу. Принаймні такі думки у мене виникли, коли я прочитав у газеті «Слово «Просвіта» статтю Олександра Пономаріва, доктора філологічних наук, заступника голови ВУТ «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка.

У дитинствi, щоб не шкодив, мати лякала мене «нечистою силою», яка уособлювалася в моїй уявi з головою сiльради, бригадиром колгоспу чи п’яним дiльничним iз кобурою на широкому ременi...

Я — син Подiлля. Це про мiй край писала Леся Українка: «Красо України, Подiлля!». В цьому благословенному краї я народився, тут пiшов до першого класу, та й свої першi вчительськi кроки зробив в однiй iз подiльських шкiл. На рiднiй батькiвщинi я всотував iсторiю, культуру, звичаї й мову подолян — складову частину українського етносу. Пишався долею, що випала менi. Думалося, що й надалi так буде скрiзь i завжди. Якби ж то так...

Недавно Вiктор Янукович на засiданнi Кабмiну заявив про те, що, як йому доповiли, по всiй країнi ворожi елементи збирають i розкуповують зброю, щоб виступити проти влади.