Трагедія сталася у Рахівському районі, що на Закарпатті. На свою батьківщину приїхав «відтягнутися» запорізький бізнесмен Ш. Для людей такого штибу без вояжу барами — який кайф? На одній з АЗС розпалений спиртним молодик влаштував дебош і на очах кількох міліціонерів продірявив кулями мікроавтобус, власник якого чимось не сподобався 35-річному гостю із Запоріжжя. Затим в одному з барів Ш. з друзяками нарвався на таку ж «круту» компанію. Під час бійки вирішив збити гонор суперникам і вистрелив у повітря. Погасло світло. Тієї миті повз бар проходив, на свою біду, 32-річний Юрій Мазар, «старлей» Рахівського райвідділу міліції. Одягнений у цивільне, без зброї, він усе ж таки повівся як професіонал — увійшов до бару і крикнув: «Припиніть бійку! Міліція!». На голос полетіла «сліпа» куля.

Достеменно відомо, що військовий фельдшер Микола Щорс не мав абсолютно ніякого відношення до Запорізького драмтеатру. З огляду хоча б на ту суттєву обставину, що у місті козацької слави дебютній виставі пораділи аж десять років потому, як червоний вояка громадянської війни знайшов останній прихисток на цвинтарі у російському Куйбишеві (нині — Самара). Та вождям совдепівської імперії закортіло, аби Запорізький муздрамтеатр упродовж десятиліть носив ім'я саме цього товариша.

І на берегах Дніпра, і на Апеннінах бідують споруди-«сестри». Відмінність у тому, що до майже 700-річної «італійки» не припиняється паломництво (щороку — сотні тисяч туристів), а 45-річна «запоріжанка» нікому не потрібна, нікого не цікавить. Але «діагноз» у них, вважай, ідентичний. Що ж до перспектив одужати...

Мі­лі­цей­сь­ка ста­тис­ти­ка нас­тіль­ки час­то «ба­гат­шає» по­ві­дом­лен­ня­ми про роз­к­ра­дан­ня на ком­бі­на­ті «За­по­ріж­с­таль» (ген­ди­рек­тор Ві­та­лій Саць­кий), що ми­мо­во­лі ви­ни­кає при­пу­щен­ня: ме­та­лур­гій­ний гі­гант ба­зу­єть­ся десь у сте­пу, без пар­ка­нів та охо­ро­ни!.. То ме­та­лоб­рухт цуп­лять ва­го­на­ми, то про­кат ви­во­зять за про­хід­ну — ні­би і пе­ре­пон ні­я­ких!.. А те­пер ось з'ясу­ва­ло­ся, що од­не з уг­ру­по­вань спе­ці­а­лі­зу­ва­ло­ся на роз­к­ра­дан­ні до­мен­но­го кок­су. Уп­ро­довж 2002—2003 ро­ків «гіп­но­ти­зу­ва­ли» охо­ро­ну і по­са­дов­ців, з чи­єї лас­ки ви­пи­су­ва­ли фаль­ши­ві нак­лад­ні. Дос­те­мен­но ще не вста­нов­ле­но, скіль­ки кош­тує та­ка «лас­ка» чи «сліпо­та» охо­рон­ців; слід­чі до­ку­мен­таль­но під­т­вер­ди­ли, що зло­дії вкра­ли у «За­по­ріж­с­та­лі» про­дук­ції май­же на пів­то­ра міль­йо­на гри­вень.

Свою пристрасть співробітник Запорізької митниці виявляв, зрештою, не до власне «Мазд», «Тойот» та іже з ними; межу особистого зближення він переступив у стосунках з тими, хто їх імпортує. Керувався тезою, що «закон — наче те дишло...» І вертів ним не без користі для себе.

Ім'я святого брата Альберта відоме християнам: усе своє життя цей католик поклав на вівтар допомоги злиденним мирянам, представникам соціального дна. Він вважав, що кожний з нас повинен уподібнюватися буханцеві хліба, дещицю якого міг би відломити собі будь-хто з голодних. Чудово, що ім'я саме святого брата Альберта носитиме Будинок соціальної допомоги для бездомних, котрий почав функціонувати у Бердянську.

Хто з бідою «родичався», той добром багатий! Мешканці невеличкого райцентру Чернігівка, що на Запоріжжі, ні на йоту не сумніваються у тому, що і в наш скрутний час дане твердження не втратило статусу аксіоми.
Типовою у цьому плані є історія Тетяни Кочеткової, уродженки курортного Бердянська. За прожиті чверть віку Тетяна так і не спізнала, що то воно таке — курорт. Попри те, що у Бердянську і досі мешкає її мати. Тетянку вона залишила напризволяще, кинувши її на залізничному вокзалі з засунутим у колготочки свідоцтвом про народження...

«УМ» уже акцентувала увагу державних відомств на потребі організації експедиції на Запоріжжя. У статті «Доісторичний слон «валяється» в кар'єрі» йшлося про унікальну знахідку поховання південних слонів неподалік райцентру Токмак. Але у влади знайшлося лише кількасот гривень, аби розкопати деякі фрагменти для експертної оцінки «чудовиська», яке жило як мінімум два мільйони років тому.

Учора, третю добу, в Каховському водосховищі тривали пошуки тринадцяти рибалок. Неподалік села Скельки вони ризикнули залишити берег, попри застереження місцевих колег. За інформацією мiсцевого телебачення, сільчани спершу виявили чотири «безгоспні» легковики на березі, а потім уже «вирахували» господарів.

Неприховане намагання нашого Президента максимально копіювати свого «старшого колегу» Володимира Путіна може принести українцям несподівані дивіденди!.. Принаймні упевнилися у цьому мешканці невеличкого села Григорівка, що у Пологівському районі. Дивився якось дев'ятирічний Богдан Гончар телепередачу «Велике прання» і дізнався, що Володимир Путін відгукнувся на прохання російської дівчинки — допомогти їй завести... собаку! Допоміг президент, позаяк і сам є великим шанувальником псів.