Природа нас випробовує на міцність. Наш організм, нашу психіку, наш патріотизм. Кожен бореться із силами стихії своїми методами: хтось п'є паленку й обпікає морозом кінцівки; хтось замотується в теплі пледи й чекає потепління (так ось ти яке, глобальне потепління!). А якщо ти сидиш на роботі, практично нерухомо, чи працюєш удома, але також сидячи за письмовим столом, або вчишся й відчуваєш, як холод закрадається під твій одяг, холодить навіть душу? Вихід один — зігріватися давнім перевіреним способом: запарити духмяного свіжого чаю, пити його маленькими ковточками і відчувати, як життєдайне тепло пливе по твоєму тілу, додає сили та енергії ще хвильку тому загальмованому єству. І ти вже далі повен сил і наснаги продовжувати свої справи.

Продовжуючи наш літературний конкурс, хочу сказати, що наші читачі просто вражають мене діапазоном своїх літературних уподобань, ерудицією та обізнаністю. Істинну насолоду я отримала, читаючи листа Наталії Безпояско із села Михайлики Шишацького району, що на Полтавщині. Пані (чи панна, не знаю) Наталя обрала своїм «кулінарним» героєм бравого солдата Швейка з відомого твору Ярослава Гашека «Пригоди» цього самого вояка, адже з твору всім відомо, як Швейк любив попоїсти, а ще більше — попросторікувати на цю тему.

Андрій Макаревич обрав тактику не так приваблювати глядачів цікавими кулінарними
рецептами, як відомими й непересічними гостями студії. У той час, коли гість програми готує (а інколи просто намагається відтворити те, чого його поспіхом навчила, скажімо, дружина перед походом «в ефір»), Макаревич «розкручує» візитера на якусь байку чи історію з життя-буття зірки, і ми не так слідкуємо за процесом приготування їжі, як за розповіддю гостя. (На жаль, зараз цю передачу вестиме Іван Ургант — кулінар-дилетант).

Таки що не кажіть, а Іван Котляревський був ще той гурман, бо жоден лист, який приходить до нас на літконкурс, не обходиться без двох-трьох цитат із класика. Ось і Валентина Йосипівна Пальонна із Нових Санжар, що на Полтавщині, прислала нам кілька витягів із «Енеїди» Котляревського (один із них і став заголовком цієї замітки). «Просільне з ушками, з грінками,/ І юшка з хляками, з кишками,/Телячий лизень тут лежав...» Закрадається думка, що наш шановний класик міг би стати шеф-кухарем у якомусь достойному закладі.

«З чого бажаєте почати?» — люб'язна дівчина поставила переді мною пластикову форму, в якій мав народитися мій власний шоколад. А й справді, з чого? Мигдаль цiлий і карамелізований, вафельна крихта, печиво, каліфорнійські родзинки, фундук цілий і подрібнений, апельсинові цукати — аж очі розбігаються. Першим у форму посипався фундук, за ним — родзинки. Чого б додати ще? Нехай це буде неподрібнений мигдаль.

Чим мені подобаються різдвяні свята, так це тим, що тривають вони мало не два тижні, починаючи від Святвечора і закінчуючи Водохрещем. А головний атрибут будь-якого свята — це застілля. Що-що, а святкувати українці вміють і люблять. У яку господу не зайди (навіть на хвильку), а тебе вже садовлять за стіл і починають частувати. Тут тобі і смажене, і пряжене, і печене, і копчене, але найголовніше (особливо для мене, як і для будь-якого ласуна) — це солодощі.

З дня опублікування умов літературного конкурсу пройшов майже місяць, як раптом посипалися листи, причому такого калейдоскопу ніхто навіть не очікував. Виявляється, наші читачі настільки обізнані в літературі люди, що для них не склало жодних зусиль написати цитати не лише з класиків української, а й будь-якої іншої літератури народів, без перебільшення сказати, світу. Правда, іноді наші читачі так захоплювалися літературним процесом, що забували найголовнішу умову конкурсу — присилати літературні описи приготування страв, а не цитати, де би просто згадувалося про їжу як таку.

Ми давно подорослішали, змужніли, душа дещо зашкарубла, а погляди на життя стали цинічніші, проте десь у далекому закапелку нашого єства жевріє маленька надія на диво, яке ми чекаємо напередодні кожного Нового року, адже у кожної дорослої людини десь на денці ще залишилося щось дитиняче. Уже давно ніхто не кладе нам під подушку на Миколая подарунки, не пригрожує різочкою за непослух, а ми все ще чекаємо на свято чудес і нездійснених бажань.
Хтось любить дні народження, а хтось День святого Валентина, хтось 8 Березня, але я не помилюся, коли скажу, що Новорічне свято люблять геть усі. І не тому, що в цей день можна наїстися всіляких лігумінів (хоча і це також). Просто в новорічну ніч можна забути про роки і посади, болячки і проблеми і бавитися, як діти, тішитися життю і маленьким радощам, які дарують нам рідні, близькі й друзі. То як же провести цю ніч, щоб вона справді була незабутньою? Коротке бліц-опитування колег по роботі дало найнесподіваніші відповіді на запитання, як провести новорічну ніч. Хтось, за традицією, зустрічатиме Новий рік на Майдані серед тисяч киян, хтось поїде на дачу з друзями, дехто збирається за кордон, а хтось — у Карпати, багато зустрічатимуть свято в кафе і ресторанах. Але як не крути, більшість (і серед вас також, шановні) залишаться на Новий рік удома. І не тому що закордонний вояж не по кишені чи зимно на Майдані вночі, просто це родинне свято, яке хочеться зустріти з батьками, дітьми, біля власної ялинки, розгортаючи подарунки і вітаючи одне одного за келихом шампанського в родинному колі.

Уже не за горами наші улюблені свята — Новий рік, а там і Різдво («І прийдуть до тебе три празники в гості...»). Для того аби святкування не застало нас зненацька, потрібно готуватися. I не лише купувати подарунки, прикрашати оселю — це само собою. Потрібно насамперед очиститися і духовно, і фізично, бо саме зараз розпочався піст. Наші предки не в тім'я биті були і зналися на таких мудрих речах, тож і нам варто наслідувати їх у цьому й трохи попоститися. Власне, піст — це не лише утримання від споживання певних продуктів (хоч Пилипівка й не такий суворий піст), а обмеження себе у спокусах. Скажімо, відмовитись від ласощів — наприклад, не їсти шоколад, якщо його хтось ну дуже любить, або дати обітницю не вживати спиртне до Різдва (тоді Новий рік доведеться зустрічати з келихом лимонаду, ну то й що — зате душу врятуєте!), чи не курити — теж Богоугодне діло.

Каперси — це квіткові пуп'янки низькорослого куща з округлими, доволі твердими листочками. Ростуть вони по всьому узбережжю Середземного моря, а походять, швидше за все, із Західної чи Центральної Азії. Відомо, що в їжу їх використовують уже понад тисячу років, ще стародавні греки торгували каперсами.