Свого часу «УМ» вже писала про унікальні печери на півдні Тернопільщини, подібних яким немає в усій Європі. Зрозуміло, що вони є одним з найпривабливіших туристичних об'єктів регіону, і особливо — печера під назвою Кришталева поблизу села Кривче Борщівського району, де ще за радянських часів було обладнано дуже зручний екскурсійний маршрут. І ось віднедавна він став недоступним навіть для закордонних туристів через досить специфічні причини. «Вето» на відвідування мальовничого підземелля наклала районна санепідемстанція після того, як мешканці Кривчого звернулися до місцевої влади зі скаргою, що екскурсійні автобуси геть «розбили» сільські дороги, а територія навколо печери через великий наплив людей опинилася в антисанітарному стані.

Позавчора ввечері у Копичинецькій виправній колонії, що на Тернопільщині, загинув 31-річний Руслан Срібний, колишній голова тернопільської обласної організації УНА-УНСО. Майже два роки тому він отримав строк за спробу одержати хабар у розмірі кількасот доларів, перебуваючи на посаді начальника міської адміністративно-технічної інспекції (обставини затримання, до речі, були досить неординарними), і вже от-от мав вийти на волю.

Не в столиці і навіть не в обласному центрі, а в районному місті Кременець, що на Тернопільщині, створено ініціативну групу з організації обласного Музею журналістики — першого такого в Україні. Ідея ця належить редакторові районної газети «Кременецький вісник» Богдану Свіргуну, який працює у пресі вже понад сорок п'ять років і за цей час зібрав величезний архів цікавих матеріалів.

«Бабська тематика» — в контексті не приналежності до жіночої статі, а створення специфічного гумористичного образу — на сучасній естраді, напевне, ще чекає свого глибокого дослідження: чому так охоче звертаються саме до цього образу артисти-чоловіки. Багато хто пам'ятає ще радянських Маврикіївну та Нікітічну, які дозволяли собі досить пікантні жарти навіть у цілком застійні часи. Їхнє амплуа нині взявся продовжувати сучасний російський дует «Бабки». Славнозвісна Вєрка Сердючка — теж не хто інший, як «проста українська баба», з ухилом, правда, у певну професію. А Клара Новикова зi своєю незрівнянною «тьотею Сонею» і ухилом вже у певну національність? Подібних прикладів вистачає. Тобто поки справді прості українські й не тільки баби зі шкіри пнуться, аби бути хоч трiшечки схожими на своїх естрадних кумирів, артистки і артисти із задоволенням приміряють та експлуатують їхню «личину». А от у тернопільському самодіяльному середовищі сталося дещо по-іншому. Вісім справді простих, хоч при цьому дуже талановитих жіночок, викладачів місцевого профтехучилища, майже випадково створили на зорі української незалежності сатиричний гурт «Баби» (наголос — на другому складі). Кілька років тому він одержав звання народного. Нещодавно — гран-прі на Другому міжнародному фестивалі гумору «Карпатський словоблуд», що проходив в Ужгороді. І вже зовсім днями гурт вийшов, так би мовити, на всеукраїнську телевізійну арену, бо чималий сюжет про нього приїжджали до Тернополя знімати з популярної телевізійної програми «Дивись!» каналу ТЕТ.

У тих, хто бачив яскраво-жовті поля під час цвітіння ріпаку на тлі безхмарного блакитного неба, не раз виникала асоціація з Національним прапором України. От тільки значимість цієї культури не йшла в жодне порівняння із солідною пшеницею, чиє «жовте колосся» традиційно оспівують поети як «прототип» частини Державного прапора. Однак часи змінюються, і у скромного ріпака, схоже, з'явились серйозні шанси одержати зовсім інший статус. Через якихось п’ять років, на думку фахівців, біопальне з нього може повністю замінити у вітчизняному сільськогосподарському виробництві таку незамінну нині солярку.

Цікавий проект почали реалізовувати ченцi монастиря отців василіан, що в райцентрі Бучач Тернопільської області. Монастир цей узагалі відомий своєю «діловою» репутацією. Тут, наприклад, запустили міні-гідроелектростанцію, яка простояла без дії більше десятка років, а тепер забезпечує електрикою не тільки сам монастир, а й частину міста. Так само монахи обладнали у себе пекарню, яка годує хлібом мало не половину районного центру, і навіть... брали активну участь у «реанімації» місцевого стадіону.

Село Горошова, що у Борщівському районі, на самому півдні Тернопільщини, на всю Україну славиться своїми неозорими помідорними теплицями та оригінальними фестивалями вертепів. Та є тут і ще один, особистісний, так би мовити, феномен. А саме — 52-річна кума-рекордсменка Олеся Козак, у якої на сьогодні є вже 72 (!) похресники і похресницi, які проживають у різних куточках не тільки Тернопільської області, а й України і навіть далекого зарубіжжя (наймолодшому хрещеному сину пані Олесі — три рочки, а найстаршій хрещеній дочці — вже за сорок).

Скнилівська трагедія у тернополянина Сергія Сеника забрала кохану дружину і одного з трьох синів. А ще більше загострило невимовне горе те, що Сергій — сам льотчик з багаторічним стажем, тож мимоволі сприймав (і продовжує) усе ще й крізь професійну призму. Тоді, 27 липня 2002-го, він з гордістю віз своїх хлопчиків — 14-рiчного Рому та 12-річних двійнят Костю і Славика — з Тернополя до Львова, в аеропорту якого на той час працював, аби показати віртуозність майстрів вищого пілотажу. Якби-то міг знати, що з того вийде!...Втім, як згадував чоловік уже потім, якісь вищі сили наче попереджали його, ставали на заваді тій поїздці. Спочатку виникли непередбачені робочі проблеми, через які він мав явно не встигнути прилетіти додому з чергового рейсу, а отже, і поїхати з сім'єю на Скнилівський аеродром. Але Сергій доклав усіх зусиль і таки знайшов вихід із ситуації, бо ж обіцяв синам показати те повітряне шоу. Потім, уже перед самим від'їздом з Тернополя до Львова, розболівся живіт у Славика, але хлопчик переконав усіх, що таки зможе їхати, бо дуже вже хотів потрапити разом iз батьком та братами на авіаційне свято.

На 61-му році життя трагічно загинув депутат Тернопільської обласної ради, член фракції «Наша Україна», заступник голови постійної комісії з питань соціально-економічного розвитку, керівник Борщівської районної організації Народного руху України Мирон Берник. Мирон Степанович не хворів і ще був повний сил та завзяття працювати на благо України, однак усі плани і задуми перекреслив нещасний випадок.

На нову стадію перейшов затяжний міжконфесійний конфлікт у селі Заздрість Теребовлянського району Тернопільської області. Тамтешні церковні громади Української греко-католицької та Української православної Київського патріархату церков упродовж усіх років «воюють» за приміщення храму.