Ріпакова революція

      У тих, хто бачив яскраво-жовті поля під час цвітіння ріпаку на тлі безхмарного блакитного неба, не раз виникала асоціація з Національним прапором України. От тільки значимість цієї культури не йшла в жодне порівняння із солідною пшеницею, чиє «жовте колосся» традиційно оспівують поети як «прототип» частини Державного прапора. Однак часи змінюються, і у скромного ріпака, схоже, з'явились серйозні шанси одержати зовсім інший статус. Через якихось п’ять років, на думку фахівців, біопальне з нього може повністю замінити у вітчизняному сільськогосподарському виробництві таку незамінну нині солярку.

Потенційна «столиця» біодизеля

      Про таку сенсаційну перспективу, зокрема, заявив міністр аграрної політики Олександр Баранівський на всеукраїнській нараді-семінарі «Перспективи розвитку ріпаківництва», що відбулась не так давно у Борщівському районі Тернопільської області на базі товариства з обмеженою відповідальністю «Рапс соя трейдинг», яке має найкращий в Україні досвід вирощування ріпаку. Тернопільщина взагалі має десять відсотків усіх українських посівних площ цієї культури (до речі, саме наші західні регіони кліматично найсприятливіші для її вирощування), причому половина з них — на полях саме згаданого товариства.

      Завдяки німецьким інвесторам ТОВ розпочало свою діяльність п'ять років тому. Використовуючи насіння гібридів, німецьку техніку та технологію, розроблену також зарубіжними спеціалістами, тут минулоріч уже довели урожайність озимого ріпаку до 28 і ярого — до 18 центнерів з гектара, забезпечивши валовий збір у 7 тисяч тонн насіння. I це виправдовується, тим паче що на посів, обробіток та збір ріпаку потрібно затратити у два рази більше, ніж на те саме стосовно пшениці. Адже завдяки ціні рентабельність виробництва цієї олійної культури сягає ста відсотків. Минулоріч, наприклад, тонна ріпаку коштувала від 1250 до 1500 гривень за тонну, і прибуток становив у середньому шість тисяч гривень з гектара.

      У керівників «Рапс соя трейдинг» є всі підстави для оптимізму і значного розширення планів на майбутнє, підсилені наразі ще й тим, що вперше за весь час діяльності товариства до них приїхали і міністр сільського господарства, і керівництво області. З приходом нової влади тут пов'язують великі надії. Зокрема, сподіваються на розуміння і підтримку в спорудженні найближчим часом на території Борщівського району сучасного заводу з переробки ріпаку і виробництва з нього екологічно чистого біологічного пального.

Iз прицілом на завод

      Під час перебування аграрного міністра на Тернопільщині досягнули усної домовленості з німецьким підприємцем російського походження, головою правління товариства з обмеженою відповідальністю «Рапс соя трейдинг» Олександром Потьомкіним, що такому заводу бути. За його словами, вартість такого підприємства становитиме близько 20 мільйонів євро, тож вкласти їх інвестор згодний за гарантії, що буде достатньо сировини для переробки.

      Для роботи запланованому підприємству необхідно як мінімум 400 тисяч тонн ріпаку на рік, тобто ним має бути засіяно 150 тисяч гектарів. Чи реально для невеликого регіону віддати під ріпак стільки площ? На це запитання кореспондента «УМ» Іван Гута, начальник Тернопільського обласного управління сільського господарства та продовольства, відповів, що зараз в області не обробляють понад 100 тисяч цілком придатної для цього землі.

      До того ж у державі зараз явне перевиробництво зерна, тож можна вивільнити частину полів з-під нього. За словами Гути, спорудження на Тернопільщині підприємства з виробництва біопального з ріпаку в найближчій перспективі є абсолютно реальним, навіть якби «Рапс соя трейдинг» передумало цим займатись. З великою зацікавленістю й ентузіазмом сприйняли таку ідею, наприклад, керівники Тернопільського району, тож не виключено, що з часом в області з'явиться навіть не одне біодизельне підприємство.

      Зараз на основі загальнодержавної програми розвитку ріпаківництва в регіоні розробляється своя. Правда, «братися за ріпак» тут уже збиралися і за часів так званої перебудови, і на початку нашої незалежності, однак тоді, через відсутність необхідного економічного базису, все залишилось лише на рівні декларацій. Тепер же, вважає Іван Миколайович, подібних перешкод не існує, хоча проблеми, звичайно, є і на практичному, і на законодавчому рівні.

      Серед перших — гостра потреба в дорогій імпортній техніці (вітчизняними сівалками вибагливий до цієї справи ріпак нормально не висієш), відсутність в Україні виробників високопродуктивного посівного матеріалу, а в області — необхідної кількості сучасних сушилок та елеваторів, бо збирати ріпак треба при певній вологості.

      Що ж до законодавства, то тут дуже багато залежить від того, чи зуміє Міністерство аграрної політики пролобіювати інтереси ріпаківництва у Верховній Раді. На думку Івана Гути та й багатьох інших аграрників Тернопілля, поки внутрішній ринок неготовий, дуже важливо, приміром, не втратити зовнішній через зміну експортного мита.

Його величність Ріпак

      Залишимо поки що ріпакові проблеми, аби ближче познайомити читачів із самою культурою. Ріпак (або рапс) — це однорічна трав'яниста медоносна рослина родини капустяних сімейства хрестоцвітих. Належить вона до олійних і здавна масово вирощується у багатьох країнах для виробництва харчової та технічної олій, оскільки «масломiсткiсть» насіння сягає 50 відсотків. З одного гектара ріпаку можна одержати понад десять центнерів олії (гектар соняшнику, для порівняння, дає лише шість), шість центнерів поживного білкового корму для худоби та до двох центнерів меду.

      Ріпакова олія дуже цінна своїми ненасиченими жирними кислотами, які мають лікувальні властивості, зокрема, знижують вміст холестерину в крові та запобігають утворенню тромбів. Про цінність же тваринного корму свідчить уже той факт, що згодовування тонни ріпакового шроту тотожне за поживністю дев'ятьом тоннам зернового фуражу.

      Окрім усього перерахованого, ріпак є чудовим попередником для багатьох інших сільськогосподарських культур, справжнім фітосанітаром грунту, який можна успішно використовувати навіть для рекультивації землі, забрудненої радіацією, — накопичуючись у стеблах, радіонукліди практично не потрапляють у насіння. От вам і скромна рослинка!

      А тепер — трошки історії. Вирощувати ріпак українцям аж ніяк не в новинку. На зорі ХХ століття його посіви на території України займали до 40 тисяч гектарів, а ріпакова олія успішно конкурувала із соняшниковою. З середини 30-х основні ріпакові масиви (переважно озимі) сконцентрувалися в західних та поліських регіонах, і їх загальна площа сягнула вже 130 тисяч гектарів, однак у післявоєнні роки культура майже зійшла з сільськогосподарської арени.

      Спробу реанімації зробили з початком перебудови, та через некондиційність вітчизняного насіння вона потерпіла фіаско. І аж тепер, схоже, таки має настати ера розвитку українського ріпаківництва. Передусім — через можливість виробляти з цієї рослини альтернативне нафтовому пальне. Декому така ідея здається майже фантастичною.

      Тим часом у Європі ріпакове пальне успішно використовується вже кілька років, стаючи все популярнішим. Наприклад, у Німеччині, яка зараз передує у виробництві біодизеля, його можна придбати на будь-якій заправці, причому значно дешевше, ніж звичайну солярку. Тому сільгоспвиробники, водії таксі та «далекобійники» надають перевагу саме цьому виду пального.

      Ріпакове пальне є екологічно чистим і не вимагає жодних змін у конструкції двигунів. Недарма його виробництво у німців за останні роки зросло в кілька разів, а посіви ріпаку впевнено перевалили за 1 мільйон гектарів і займають майже 20 відсотків усієї ріллі. Попит на цю культуру такий, що площ під посіви просто не вистачає, тому німецькі підприємці активно шукають партнерів за кордоном, у тому числі й в Україні.

      Активно взяли курс на вирощування ріпаку й інші європейські країни. Адже, починаючи з 2009-го, кожна країна-член ЄС зобов'язана довести частину біопального в загальній його кількості як мінімум до п'яти відсотків. І це — тільки початок, зважаючи на те, що екологічна ситуація постійно погіршується, а нафтові ресурси невмолимо вичерпуються: за прогнозами спеціалістів, упродовж наступних п'яти років потреби людства у нафті можуть перевищити загальний обсяг її видобутку.

А що ж у нас?

      «В Україні — 31 мільйон гектарів ріллі. Якщо ми доведемо посіви ріпаку до 1,5 мільйона гектарів, тобто до п'яти відсотків (що потенційно цілком можливо), то, переробивши його на біодизель, повністю забезпечимо пальним сільське господарство», — сказав під час семінару на Тернопільщині Олександр Баранівський. За його словами, з одного гектара посівів ріпаку можна отримати тонну біопалива. «Ця культура може повністю перевернути наше уявлення про забезпечення екологічно чистим пальним, та й за економічними показниками таке виробництво дає стопроцентний прибуток. Важливо тільки, щоб зарубіжні інвестори споруджували у нас підприємства з виробництва біодизеля, а не щоб ми вирощували ріпак і вивозили сировину», — продовжив міністр.

      Баранівський погодився, що наразі виробництво ріпакового біодизеля обходиться аж ніяк не дешевше, ніж пальне з нафти, однак при однозначно прогнозованому подорожчанні останньої ціна першого стане дуже навіть конкурентоздатною. До того ж пальне з ріпаку відчутно дешевшає, якщо ефективно використовувати відходи, наприклад, той же жмих.

      Водночас міністр аграрної політики підкреслив, що для загального успіху справи необхідно вдосконалити законодавство, яке повинно стимулювати не тільки сільгоспвиробника, а й тих, хто перероблятиме культуру в біопаливо. А це непросто. Наразі налагодженню виробництва рослинного біодизеля відчутно протистоять виробники мінерального пального.

      Цьогоріч посіви ріпаку в Україні збільшено вдвічі, ним засіяно 234 тисячі гектарів, а через п'ять років Міністерство аграрної політики планує довести цю цифру до 1,З—1,5 мільйона гектара. Однак у песимістів теж є вагомі контраргументи. Крім уже названих вище проблем із вирощуванням та переробкою ріпаку, про які говорив вище начальник тернопільського обласного управління сільського господарства і продовольства Іван Гута, вони називають ще й інші.

      По-перше, збір урожаю ріпаку припадає на пік зернових жнив, коли, по-простому кажучи, аграрникам не до нього. Запізнення ж удвічі знижує урожайність, що відповідним чином позначається на рентабельності.

      По-друге, вітчизняні біодизельні установки дуже недосконалі, через що з тієї самої тонни ріпаку видають удвічі менше пального, ніж зарубіжні.

      По-третє, потрібні великі кошти на дотації (у тій же Німеччині вони становлять майже 300 євро з розрахунку на гектар). Перелік можна продовжувати. Але, схоже, вже ніхто не зможе протистояти рiпаковiй революцiї в Українi.

      Якщо ми хочемо до Європейського Союзу, то мусимо виконувати його вимоги. До того ж власне виробництво необхідної кількості біопального працюватиме на енергетичну незалежність України. Не кажучи вже про те, що від наростання екологічної і нафтової кризи дітися просто нікуди.