Українські аграрії з кожним днем усе пильніше дивляться в бік Заходу та думають про СОТ. Майже півроку експерти обіцяють їм нечувані прибутки завдяки вільному експорту своїх товарів на багатий європейський ринок. Утім солодкі сподівання поки що не переросли в матеріальні блага, а скептики навіть починають сумніватися, чи ця організація буде корисною для українського селянина.

Міністерство промислової політики стурбоване зростанням імпорту сільгосптехніки в Україну. Адже минулого року підприємства українського сільгоспмашу реалізували продукції на 2,7 мільярда гривень. Водночас імпортної сільгосптехніки було реалізовано на 1,2 мільярда доларів, 37 відсотків якої — «беушна». «При цьому виробництво вітчизняного сільгоспмашинобудування (у 2007, порівняно з 2000) зросло у 2,5 раза, а імпорт — у 8,5 раза», — підкреслив промисловий міністр Володимир Новицький.

...Дніпропетровський фермер Михайло Мариниченко щоранку об’їжджає свої поля. Він посіяв у цьому році 730 гектарів пшениці. Міг би й більше, але про кризу на світовому продовольчому ринку довідався запізно: вже тоді, коли всі терміни висівання давно минули. Нині щось змінювати на своїх полях він уже не хоче. І, великою мірою, й не може. «Не маємо ні часу, ні площ для цього, — каже фермер. — Крім того, ранньою весною ми ніколи не можемо передбачити погоду і не знаємо — хороший буде врожай чи не дуже».

Тим часом закордон із нетерпінням чекає на пшеницю Михайла Мариниченка: свого зерна не вистачає, вільної землі — ні клаптика. Натомість у надлишку — гроші і технології. Територій, де можна сіяти більше й ефективніше, лишилося небагато. Це Україна, Росія, Казахстан та інші вічно перспективні держави. Втім узяти гроші, які нам із радістю готові дати країни–споживачі, виявляється, не так уже й легко.

Виробники сільськогосподарської продукції вступили на важкий і тернистий шлях: аби протистояти конкурентам, треба радикально збільшувати врожайність і зменшувати собівартість своїх огірочків–капусточки. Іншими словами, без інтенсивних технологій тут не обійтися. Із вступом до СОТ проблема тільки загострюється. Невдоволеними при цьому виявляються споживачі, які не бажають їсти картоплю із «пап’є–маше» та помідори із кольором, але без смаку і запаху.
У цій ситуації все яскравіше звучать голоси фахівців, які ратують за повернення до старих методів, що дозволяють зберегти родючість ґрунту та не витрачати гроші на щораз дорожчі хімічні препарати.

Нинішнє стрімке зростання цін у селян збіглося з посівною: хоч–не хоч, а починати сільськогосподарський рік потрібно. Все необхідне, аби селянин міг вийти в поле, вже встигло подорожчати. Наприклад, дизельне пальне — із чотирьох гривень до шести. Не відстає в цій гонці газ, енергоресурси, мінеральні добрива. Суттєво подорожчало насіння, засоби захисту рослин. Аби придбати найголовніші засоби для власної праці, селянин змушений залізати в борги. Причому, враховуючи практичну відсутність цільових кредитних програм, ці гроші беруть під грабіжницькі відсотки.

Життя дорожчає невпинно, цифри на цінниках змінюються, мов у калейдоскопі. Причому аж ніяк не у бік зменшення. Наш народ, який звик усі труднощі держави долати самотужки, нині перебуває у розгубленості: не купиш сьогодні — завтра воно коштуватиме ще більше. Але, з іншого боку, доходи у більшості із нас стабільні і особливо розганятися у магазинах не дозволяють.

У нинішньому році у Міністерстві аграрної політики планують стрибнути вище голови. А саме — зібрати врожай у 40 мільйонів тонн зернових та масляних культур. Для порівняння — минулого року врожай становив лише 29 мільйонів тонн, і в попередні роки теж коливався в межах 30 мільйонів. Проте у МінАП керуються приказкою: що посієш — те й пожнеш. Тому цьогоріч посіви ріпаку збільшились майже вдвічі, тоді як пшениця та соняшник поступилися десятою частиною площ.

Зростання цін на основні продукти харчування, яке із невеличкими перервами триває вже понад рік, останнім часом знову рвучко набирає обертів. Так, у січні–лютому вартість харчів зросла майже на шість відсотків. Якщо ж порівняти з лютим минулого року, то майже на 22 відсотки, повідомляє Державний комітет статистики України. За його даними, найбільше зросли в ціні овочі, проте не далеко відстали м’ясо–молочні та хлібобулочні продукти, а також цукор. Процес продовжуватиметься й надалі — переконують експерти.

Основна причина падіння долара — прагнення Федеральної резервної системи Сполучених Штатів Америки зробити більш дешеві гроші. «Як наслідок — ми маємо колапс на всіх фінансових ринках, в усіх розвинених і не дуже країнах», — зазначає експерт Українського фондового центру Владислав Перевишко. Навіть Японія, яка славилась найдешевшими фінансовими ресурсами, почала потерпати від цього, не кажучи вже про Україну. «Виникла елементарна криза ліквідності: нема грошей і все. І десь їх треба брати», — додає експерт. Звичайно, Федеральна резервна служба, фактично — Нацбанк США, декілька разів ухвалювала рішення про зниження відсоткової ставки. Тобто до здешевлення долара як кредитного ресурсу. Автоматично ж знижувався і валютний курс.

«Оскільки Україна не має власної нафти, то залежить від кон’юнктури російського і світового ринків. Крім того, у нас спостерігається суттєве падіння виробництва нафтопродуктів на українських нафтопереробних заводах. Тобто нішу ринку, яку раніше займав переважно український виробник, тепер посіли імпортери. А ціна на імпортне пальне формується згідно зі світовою кон’юнктурою», — пояснив «УМ» виконавчий директор консалтингової компанії «Паливні альтернативи» Віталій Давій.