Андрій Жолдак звернувся з відкритим листом до Прем'єр-міністра Єханурова та міністра культури Ліхового, в якому запросив високих чиновників на прем'єру україно-німецького проекту «Медея в місті» і запитав, коли можна планувати прем'єру «Ромео і Джульєтти» в Україні. Адже в Харкові влада цю виставу заборонила

Театр Бориса Ейфмана заснований у 1977 році, за цей час він неодноразово гастролював у Америці, країнах Європи, Японії, а сам Ейфман теж неодноразово ставав лауреатом театральних премій «Золота маска», «Тріумф», «Золотий Софіт». Також лауреат Державної премії Борис Ейфман має звання народного артиста Росії, а його творчість відзначена «Орденом кавалера мистецтв Франції».

У понеділок у токійських книгарнях з'явилася збірка сучасної української новели. До антології увійшли твори 16 письменників: Юрія Винничука, Володимира Даниленка, Богдана Жолдака, Євгенії Кононенко, Світлани Пиркало та інших. Усі ці оповідання раніше були надруковані в антології сучасної української новели «Квіти в темній кімнаті», упорядковував яку Володимир Даниленко. Щоправда, та збірка була вдвічі товщою за свою японську послідовницю: у «Квітах...» були представлені 46 новел 33 авторів.

...Вправні гонщики демонструють високу швидкість на крутих віражах. Траса не прощає навіть найменших похибок, але вони знають свою справу, тримаються впевнено і навіть нахабно. Холодно й незатишно — листопад... А у VIP-ложі красиві люди, одягнуті дорого і зі смаком, емоційно з'ясовують стосунки. Купка людей зі штативами й камерами, скоцюрбившись від пронизливого вітру і безперспективних +6, уважно стежать за гонщиками і VIP-глядачами, сумлінно крутячи головами із боку в бік. На стадіоні «Чайка», що під Києвом, знімають мелодраму «Червоний перл кохання», сюди ж прагматичні продюсери запросили журналістів, аби заанонсувати майбутній блокбастер.

Листопадовий візит «Таганки» приємно тішить тим, що до цих гастролей худрук Юрій Любимов поставився надзвичайно відповідально, з глибокою повагою до киян-театралів, які пам'ятають і люблять цей культовий театр ще з часів безтурботного соціалізму. Привезти більшу половину свого репертуару сьогодні, коли гастролери працюють за принципом «мінімум зусиль — максимум прибутку», — це справжній мистецький подвиг. Iз 2 по 22 листопада на провідних театральних майданчиках Києва актори гратимуть свої найвідоміші вистави.

Звичайно, це чистої води кон'юнктура: пародія на всесвітньо відомий роман, який уже побив усі реальні і нереальні рекорди з продажу. Забезпечити увагу до власної книжки та ще й за допомогою такої відомої людини, як Леонардо Да Вінчі, — кращого маркетингового ходу й не вигадаєш. Не знаю, як відповідали — і чи відповідали взагалі — на ці кпини брат і сестра Литвинови, але дорікати їм не доводиться. Не вони перші, не вони останні. До того ж письменники до об'єкта свого професійного інтересу поставилися з величезною любов'ю і щирим захопленням. А з такою симпатією, як на мене, можна братися за іронічне переосмислення найвизначнішого шедевра.

Для початку — факт, озвучений генеральним директором МКФ «Молодість» Андрієм Халпахчі. Нічого особливого у ньому немає, але в контексті сучасної кінореальності він виглядає так, наче його «висмикнули» із якогось роману письменника-фантаста. Виявляється, за радянських часів другою за активнiстю наповнення державного бюджету — після виробників горілки та інших високоградусних напоїв — була кіногалузь. Власне, хто пам'ятає ті благословенні роки, — фільми продукувалися сотнями, сеанси у кінотеатрах йшли один за одним, глядацькі зали були заповнені вщерть — погодиться з тим, що так воно, мабуть, і було. Зробити перший крок до такого з усіх боків приємного стану речей вирішив перший «Кіноринок «Молодість», який працює у кінотеатрі «Баттерфляй-Ультрамарин» з 26 по 29 жовтня.

Місце дії: військове містечко N. Час дії: 19.. рік. Обставини дії: піонерський театр «Бригантина», єдине місце, куди можна прийти після школи і «вихлюпнути» свій грандіозний — у дитинстві інакшого бути просто не може — творчий потенціал. Так починалася історія заслуженої артистки України Ніни Ніжерадзе.

Не минуло і двадцяти п'яти років, як у Театрі імені Франка режисер Валентин Козьменко-Делінде знову повернувся до Шекспіра. З усього, його аж ніяк не хвилюють душевні митарства героя Олега Єфремова у фільмі «Стережись автомобіля» («А не замахнуться ли нам на Вильяма нашего Шекспира?» — питав у своїх акторів режисер народного театру). І справді, чого на того Шекспіра, нехай він тричі класик, замахуватися? Береш і робиш із ним, що вважаєш за потрібне — на те ти й режисер. Хоч стрибки на батуті влаштовуй («Сон літньої ночі», попередня вистава за Шекспіром Козьменко-Делінде у театрі Франка).

Хтось із відомих філософів запустив свого часу у маси афоризм про те, що молодість — це недолік, який з часом минає. Сьогодні цей вислів можна сміливо використовувати як тест на визначення оптимістів та песимістів. Погоджуєшся — все, на своїх мріях і бажаннях можеш сміливо ставити хрест. Сперечаєшся? Тоді лінія небокраю для тебе значить набагато більше, ніж просто межа між небом і землею. У 1970 році українські кіномитці свій фестиваль — а тоді це був лише огляд студентських фільмів — назвали «Молодість». І ось уже 35 років успішно дискутують із філософом: молодість — це не недолік, швидше, чеснота, а якщо дуже захотіти, то й проблему «минає з часом» можна вирішувати.