Трагедія на шахті ім. Карла Маркса стала головною темою учорашнього засідання Кабінету Міністрів. Як виняток, це питання обговорювали в присутності преси: такою була вказівка Юлії Тимошенко.

У Єнакієвому на шахті імені Карла Маркса продовжують шукати 12 гірників, доля яких досі не відома. А ще намагаються знайти причини цього найпотужнішого вибуху на вітчизняних шахтах. Що стало передумовою виникнення аварійної ситуації? Чи вели під землею вуглевидобуток, попри заборону Держгірпромнагляду? Що доцільніше: відбудувати шахту чи закрити? Сьогодні своє бачення ситуації викладають для «УМ» фахівці, які опинилися в епіцентрі резонансних подій, — керівники аварійного вугільного підприємства та експертної комісії, яка нині з’ясовує причини підземного вибуху на копальні ім.Карла Маркса.

«Причиною вибуху було те, що на рівні тисячі метрів, орієнтовно в шарі «Мазурка», стався великий викид як породи вугілля, так і газу. Саме метан піднімався нагору через стовбур, і ми не виключаємо, що на рівні стовбура під тиском такого обсягу газу, було зірвано муфти. Під час зриву муфти могла з’явитися іскра, яка й стала причиною такого вибуху».
Тричі праві були ті, хто по «гарячих слідах» підземного вибуху на єнакієвській шахті імені Карла Маркса повторювали: такої аварії вітчизняна вугільна галузь ще не знала. І річ тут, звісно, не тільки в масштабних руйнуваннях підземних і наземних споруд, насамперед шахтних стволів. А й у тому, що відразу після вибуху, який вогненним смерчем вихопився на поверхню і травмував тут півдесятка робітників, шанси вижити у 37 людей, які перебували під землею, вважалися мінімальними. Тому можна зрозуміти реакцію голови урядової комісії на повідомлення про виявлення під землею відразу двох десятків вцілілих потерпілих: «Це просто Божа поміч...».

Свого часу, ще в 70–ті роки минулого століття, у вугільному підземеллі Єнакієвого стався чи не найпотужніший у цих місцях вибух — ядерний. Утім тоді до небувалого експерименту на шахті «Юнком», завдяки якому сподівалися «вигнати» метан із вугільних пластів на поверхню, готувалися довго. Задля безпеки вивели на–гора не тільки шахтарів, а й тимчасово евакуювали з небезпечної зони місцевих жителів. А ось теперішній підземний вибух на тутешній шахті прогримів несподівано для всіх. Його сила була такою, що вибухова хвиля зруйнувала обидва шахтні стволи, пошкодила наземні споруди і вибила шибки вікон в адмінбудинку. Вогонь шугонув стволом із кілометрової глибини догори і зачепив п’ятьох працівників на поверхні. А над аварійним копром «на Карла», як кажуть місцеві жителі, у небо здійнялася хмарюка чорного диму, яка дещо нагадувала «гриб» від ядерного вибуху.

Серед родичів багато чоловіків самі є моряками. Їх одразу видно за поставою і по тому, як мужньо вони тримаються. Їх обставини аварії трохи дивують. Олександр Анатолійович — капітан корабля, колись сам працював на кораблі того самого класу, що й «Нафтогаз–67». На затонулому судні в пана Олександра працював племінник, матрос І класу Дмитро Акуленко. Дмитро якраз одружився перед цим фатальним рейсом, у Євпаторії на нього чекає молода дружина. «В тумані завжди великий ризик, але на обох кораблях є апаратура, вони бачать, що зближаються, тож відповідно мають зманеврувати, — каже пан Олександр. — Я як капітан не маю права засуджувати іншого капітана, в усьому має розібратися слідство. Але така аварія може трапитися швидше внаслідок «форс–мажору», коли вимикаються двигуни або виявляється ще якась несправність».

Невелике припортове містечко Чорноморське від початку тижня живе звістками, які надходять з далекого Гонконга до оперативного координаційного штабу, організованого компанією «Чорноморнафтогаз», якій, власне, і належало судно «Нафтогаз–67». Родини моряків приїжджають до Чорноморська з Миколаєва, Херсона, Бахчисарая, Роздольного, Івано–Франківська, Сімферопольського району. Сестра одного з членів команди озвалася навіть із Санкт–Петербурга. За долю земляків уболівають у Чорноморську всі — продавці у магазинах, таксисти, робітники порту і колеги–моряки. Вони чекають...

Закордонні ЗМІ широко коментують загибель українця зі складу поліцейського підрозділу ООН у Косові, нагадуючи, що це перша жертва зі складу поліцейського контингенту ООН із початку його місії 1999 року. Польська «Газета виборча» наголошує, що командування УНМІК та KFOR використовує поляків та українців у Косові для виконання найскладніших завдань. Саме представникам цих двох країн доручено підтримувати спокій у «найгарячішій» точці провінції — поділеному на сербську та албанську частини місті Мітровіца. Вчора поліція ООН повернулася до міста, й одразу відновилися протести сербів. Цього разу на вулиці міста вийшли учні середніх шкіл, які скандували: «Будемо боротися до смерті. Тут є Сербія, і ми не віддамо її!»

Учора майже всі щоденні друковані ЗМІ України повідомили про загибель у місті Мітровіца, що в сербській частині Косова, українського миротворця — 25–річного старшого лейтенанта Внутрішніх військ, заступника командира оперативного взводу спеціального миротворчого підрозділу МВС України Ігоря Кіналя. Гірка сенсація більш ніж всеукраїнського масштабу впала невимовним горем на просту тернопільську сім’ю, яка втратила сина й брата. У скромну квартиру Любові та Богдана Кіналів на бульварі Просвіти в обласному центрі впродовж вівторка намагалися потрапити десятки журналістів найрізноманітніших видань та каналів...

Про це міністр внутрішніх справ сказав «УМ» перед вильотом на неспокійні Балкани.
Учора Юрій Луценко мав вивчити ситуацію з перебуванням наших миротворців у складі спеціального миротворчого підрозділу МВС України, відвідати двадцятьох поранених бійців та забрати додому труну з тілом загиблого Ігоря Кіналя.

Подвійна чи навіть потрійна бухгалтерія головного «речника» так званого другого з’їзду депутатів усіх рівнів у Сіверськодонецьку Вадима Колесніченка була помітна навіть неозброєним оком. Серед ініціаторів сьогоднішнього зібрання цей нардеп–«регіонал» нарахував аж «вісім областей». Земляки–полтавці були неабияк обурені, коли з’ясувалося: до вісімки бажаючих продублювати сумнозвісний шабаш політичних авантюристів «регіонали» зарахували і Полтавщину. Чому?