Представники однієї з найвпливовіших у державі професій — землевпорядники — 10 березня відзначають своє професійне свято. Нині, коли земельне питання набуло у суспільстві не лише особливої ваги, а й гостроти, вони перебувають — законно чи не зовсім — у зоні особливої уваги — політиків, місцевих чиновників, спекулянтів та усіх, хто бажає заволодіти ділянкою. Зростає ціна землі — зростає значимість фаху і увага до головного земельного відомства.
Напередодні свята наш кореспондент зустрівся з головою Державного комітету України з земельних ресурсів Миколою Сидоренком то розпитав його, що ж насправді відбувається у сфері земельних відносин.

В останню декаду лютого український уряд зробив крок, якого від нього з нетерпінням чекали аграрії, експерти та навіть частина тверезомислячих державних чиновників, — дозволив вільно продавати за кордон фуражне зерно. Втім зернотрейдери та аналітики в один голос стверджують: пізно! Проблему агропромислового комплексу цим кроком не розв'язали. І, власне кажучи, розв'язувати не намагалися.

Хто б міг подумати — у мешканців шахтарської Донеччини останнім часом побільшало проблем із придбанням побутового вугілля! І тому багато людей, переважно мешканців сіл, усе частіше змушені вдаватися до «альтернативного» палива — простіше кажучи, дров. Отож на тлі масового вирубування зелених насаджень ідея використовувати для опалення солому виглядає як благо та рятунок для регіону.

Проведення інвентаризації, розмежування земель державної та комунальної власності, визначення грошової оцінки землі в регіоні затягується, акцентував начальник Запорізького облуправління земельних ресурсів Дмитро Бабміндра на колегії, засідання якої присвячувалося визначенню пріоритетів на 2007 рік, виходячи з минулорічних плюсів та мінусів «проштовхування» тієї ж таки земельної реформи.

Головний агроном ВАТ «Янтарне», що в селі Пожарське Сімферопольського району, Ольга Гармс розповіла «УМ», що наразі завершується обрізка кущів технічних сортів, на черзі — ремонт шпалери. Восени у господарстві впорались і з підготовкою грунту, що не менш важливо для багаторічних насаджень. За словами пані Ольги, лоза визріла добре, отже, є всі шанси сподіватись на врожайний 2007 рік. Щоправда, за умови, додала вона, якщо на зміну «лютневим вікнам» не прийдуть вбивчі для обрізаної лози 15-градусні морози.

У листопаді 2006 р. мені довелося побувати в США, де, зокрема, вразило таке: тільки в одному штаті Айова (ненабагато більшому за дві Полтавські області. — Авт.), де проживає 3 млн. населення, вирощується 15 млн. голів свиней. В усій Україні, для порівняння — всього... 8,5 мільйона. І це лише один штрих. Подібні приклади можна наводити практично в усіх галузях сільського господарства. Але я переконаний: вихід із ситуації є. І більшість, здавалось би, споконвічних проблем українського села — відновлення природи, розбудову сільського господарства, — ми зможемо розв'язати комплексно. Якщо зуміємо правильно визначити прiоритети.

Білокуракінський район розташований на крайній півночі Луганщини, і в той день, коли мешканці обласного центру місили черевиками багнюку, поля району вкрив тоненький шар снігу. Власне, про погоду можна було й не згадувати, але в той день тут відбувалася виїзна колегія Головного управління агропромислового розвитку. Чи слід уточнювати, яке вона має значення для отого самого розвитку?

Минулого року 324 сільгосппідприємства Луганщини взяли кредитів на 287 мільйонів гривень, а повернули банкам лише 41,4 млн. Принаймні такі дані на середину грудня оприлюднив начальник Головного управління агропромислового розвитку обласної держадміністрації Олександр Ольшанський.

Хоч значна частина озимини не витримала минулорічної січневої наднизької для Луганщини (при незначному шарі снігу) температури, однак підсумки сільськогосподарського року виявилися для області не такими вже й поганими. Точніше, можна охарактеризувати їх так: ситуація в луганському селі залишається стабільно кризовою. Ну, може, трохи краще, ніж за останні роки господарювання тут кучмівських... представників. Принаймні загальний обсяг зібраного зерна — 864 тис. тонн — хоча й не рекордний (торік було 1,2 млн.), однак вищий за середньостатистичний рівень приблизно за останнє десятиріччя.

У 10-тисячній Алупці навряд чи хтось із дорослих її мешканців не покаже вам дороги до тутешнього дитячого протитуберкульозного санаторію імені Боброва. Для них він, мабуть, як зворушлива згадка про безтурботне дитинство і добрі казки на кшталт «Лікаря Айболита». Асоціативний ряд у цьому контексті цілком доречний: відомий радянський письменник Корній Чуковський «списав» свого Айболита з цілком реального Петра Ізергіна, який у 30-ті роки минулого століття працював головним лікарем Алупкинського дитячого санаторію. І за свої професійні й людські чесноти (він успішно лікував дочку письменника) отримав довічний казковий «статус». До слова, в буквальному сенсі виходжувала дітей з кістковим туберкульозом, іншою ортопедичною патологією на березі Чорного моря вся родина Ізергіних.