Bідколи було створено «Народний союз «Наша Україна», ця партія не втрачає лідерських позицій за кількістю інформаційних приводів. Щоправда, здебільшого негативних. Але її рейтинг утримує на плаву ім'я почесного голови — Віктора Ющенка, і НСНУ, найширше представлена в уряді, фактично залишається головною опорою Президента.
У «Народному союзі...» вважають, що проти них ополчилися політики, які дбають не стільки про державний інтерес, скільки про владу для себе. До такої когорти «НСНУшники» відносять насамперед Юлію Тимошенко. Вона ж, разом із кількома іншими опозиційними силами, вважає, що до влади рвуться якраз ті, хто зібрався в НСНУ. Ці багатогранні нюанси вельми впливають на розвиток політичної ситуації: наприклад, на формування блоків на наступні вибори, на співпрацю в майбутньому парламенті (бо для створення більшості у ВР — і це очевидно — будь-якій силі доведеться домовлятися з кимось зі своїх виборчих опонентів). Про все це ми розмовляємо з головою фракції «Наша Україна» у Верховній Раді Миколою Мартиненком. Його, керівника київської організації НСНУ, скандали теж не минають.

На яких тільки партійних посадах не був колишній державний секретар — і в комсомолі трудився, і соціал-демократію(о) просував, і до керівних органів НСНУ входив, — але очолювати політичну силу йому ще не випадало. Тепер Олександр Зінченко матиме змогу вкусити лідерського хліба. Як і очікувалося, Партія патріотичних сил України обрала його своїм головою.

Найбільш рейтинговим політиком України, за даними соціологів, залишається Президент України Віктор Ющенко. Але це не велика підстава для втіхи. Тому що рівень довіри до Віктора Андрійовича, як і до кожного іншого впливового політика, нині знижується. Це загальна для всієї України та всього політикуму тенденція. Ще рік тому було навпаки: рівень довіри громадян до різних діячів — будь він Ющенком чи Тимошенко, Януковичем чи Тигіпком — зростав. У людей із різних таборів з'явилася надія, яку вони пов'язували зі своїми кумирами. Але після виборів обидва електоральні фланги почали розчаровуватись у своїх улюбленцях.

Одним із головних «ньюсмейкерів» останніх тижнів для України став російський політичний біженець Борис Березовський. Як відомо, до нього в Лондон нещодавно їздило троє нардепів із тимчасової слідчої комісії, якi мали з’ясувати, чи не фінансував Борис Абрамович виборчу кампанію кандидата в президенти Віктора Ющенка. Голові комісії, комуністу Юрію Соломатіну, та його заступникам, рухівцю Михайлові Поживанову та есдеку Ігорю Шурмі, російський олігарх розповів, що фінансував тільки «демократичні інститути». Опозиціонери (з КПУ та СДПУ(о)) розтлумачили ці слова як те, що іноземець таки проплатив підтримку Ющенка. Михайло ж Поживанов наполягав на тому, що гроші «на демократію» і гроші на вибори — різні речі. Реноме БАБа — набивати собі ціну заявами про те, до чого він насправді непричетний, — відоме. Тому багато хто схильний поділяти у «справі про фінансування» висновки пана Поживанова. «УМ» вирішила поговорити про нюанси скандалу саме з ним. Особливо про моральний бік співпраці з Березовським. Бо гроші «на демократію», якщо за них друкують опозиційні листівки, організовують протестні акції абощо, — це ж теж вклад у вибори, навіть якщо цей факт не зафіксований юридично. Але «мораль» довелося відкласти, бо незадовго до інтерв’ю Михайло Поживанов отримав документ, який свідчить, що Березовський... узагалі не перераховував кошти — ні на вибори Ющенка, ні «на українську демократію».

Президент Віктор Ющенко створив політичну раду, до якої увійдуть керівники всіх фракцій та груп українського парламенту. Метою цього органу, як зазначено в указі глави держави, є «налагодження постійного і конструктивного діалогу між Президентом України та політичними силами, представленими у Верховній Раді України, забезпечення найповнішого врахування їхнiх позицій та рекомендацій у процесі формування і реалізації державної політики». Її завданням Ющенко, зокрема, визначив «аналіз та обговорення суспільно-політичної і соціально-економічної ситуації» та «сприяння узгодженню позицій та дій політичних сил з актуальних питань суспільного життя держави».

Політичною силою, з якою колишній державний секретар Олександр Зінченко планує увійти до Блоку Юлії Тимошенко, є Партія патріотичних сил України. Це маловідоме утворення існує на політичній мапі України всього півроку, з 25 березня. Саме цього дня ППСУ отримала реєстрацію в Мін'юсті. А заодно — право брати участь у наступних виборах. Хоча невідомо, чи непомітні «патріотичні сили» скористалися б цією нагодою, якби не розкручене прізвище Зінченка — людини, яка пішла з секретаріату Президента, причому так гримнула дверима, що від «штукатурки» все ще не можуть обтруситися Порошенко «сотоваріщі». «УМ» вирішила з'ясувати, що ховається за брендом ППСУ.

Партія «Реформи і порядок» стала на крок ближчою до Блоку Юлії Тимшенко. ПРП, звісно, й раніше славилася більшими симпатіями до екс-Прем'єрки, але ця політична пристрасть не була підкріплена бюрократичними аргументами. Тепер вони є: партія «Реформи і порядок» затвердила проБЮТівські настрої більшості своїх осередків рішенням суботнього з'їзду. В резолюції форуму «бджолярів», який відбувся по-скромному – в готелі «Київ», зазначено: «Вважаємо за необхідне розпочати переговори з партією «Батьківщина» про узгодження спільної виборчої програми й принципів формування єдиного блоку на виборах до Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування».

Президент Віктор Ющенко таки підписав зміни до Закону «Про статус депутатів місцевих рад», який встановлює для обранцiв згаданих рівнів недоторканність. Тепер, щоб притягти депутата якоїсь міської ради до відповідальності, буде мало санкції прокурора: у цьому випадку доведеться брати дозвiл ще й у тієї ж ради. І така фактична недоторканність багато про що свідчить. Це суттєво змінює розклади української політики.

«Посад — багато, але Безсмертний — один». Цей вислів, подібно до «маємо те, що маємо» у Кравчука, став візитною карткою (чи то пак, «візитною» фразою) Романа Безсмертного. I ця максима все ще зберігає свою актуальність. Після урядової ротації (а автором ідеї «відставити всіх» був якраз Роман Петрович) сам він залишився в уряді. Ба більше — зберіг за собою те саме крісло віце-прем'єр-міністра. І стоїть воно у тому самому урядовому кабінеті. Тільки тепер на спинці його стільця замість «...з адміністративно-територіальної реформи» можна написати «з питань регіональної політики». Відтак регалії Безсмертного поповнилися ще однією «намистиною».

Голова Центральної виборчої комісії Ярослав Давидович загалом задоволений тим, як проходить робота над формуванням виборчих списків до наступних парламентських перегонів. «Ми робимо все, щоб списки були укладені вчасно, — зазначив на вчорашній прес-конференції голова ЦВК, — і щоб майбутня виборча кампанія проводилась на високому рівні. Передусім — правовому рівні». Процес формування виборчих списків, як уже розповідала «УМ», нині стикається з величезною кількістю проблем. Найперша з них — те, що укладати списки почали значно пізніше від того терміну, який відводить на це закон про вибори народних депутатів. Відтак тепер потрібно поспішати. Натомість від поспіху, як завжди, страждає якість. Проте Ярослав Давидович каже, що «хто б нас сьогодні не критикував — це, наприклад, і Комітет виборців України, де Попов (голова правління КВУ. — Авт.) дозволяє собі випади проти ЦВК, — робота проводиться надзвичайна».