Один із наймасовіших туристичних маршрутів українців — на роздоріжжя Африки й Азії. Море, від якого кільканадцять годин автобусом до єгипетських пірамід, — це порівняно дешево й екзотично; інші люди, культура і, звичайно ж, кухня.

Хтось, прицмокуючи язиком і мрійливо мружачись, вимовляє слово «кус–кус», і у вашій уяві постає якась фантастична вишукана страва, що її подають у Єгипті на розмальованій блискучій таці. Насправді ж — це гостра густа кулеша зі шматками м’яса, цибулею, картоплею й квасолею.

Для любителів яблук настала найкраща пора: врешті–решт можна досхочу поїсти справжніх пахучих плодів. У сезон найсмачнішими будуть і різні салати та десерти з яблуками, а також нафарширована ними гуска чи навіть незвичний яблучний суп.

Звичні нині томати — кілька століть тому знані як декоративні рослини — власне овочами назвали італійці й охрестили «помо’доро». У перекладі це означає «яблуко золоте». Та український клімат не завжди дозволяє дозріти всьому врожаю томатів, частину їх знімають зеленими. Та, виявляється, і з таких можна зробити заготовку на зиму.

У передмові до книги «Кулінарні секрети сестри Ольги» Олена Мацьків згадує слова своєї прабабусі про те, що звичайний кухонний стіл є долонею, на якій Господь простягає нам свої дари. 14 серпня — свято Маковея. Традиційний символ його — наповнені маківки. І на «долоні Божій» мають бути страви з маком. Кілька рецептів ми взяли з уже згаданої книги, яку цьогоріч випустило львівське видавництво «Свічадо». Універсальний кулінарний збірник уклала сестра Ольга, об’єднавши рецепти, які використовують у домах, де живуть сестри–служебниці Непорочної Діви Марії.

Щоб засолити перець, спочатку готуємо маринад із трьох літрів води, півлітра дев’ятипроцентного оцту та півлітра рослинної олії, склянки солі та склянки цукру. Перець промити і просушити. З плодів можна вийняти насіння і вже взимку робити з них фаршировані, приміром, м’ясо–рисовою начинкою перці. Можна залишити плоди і цілими — вони ефектно виглядатимуть на тарелі серед інших засолених овочів. Отже, чи то цілі або почищені перчини кидаємо в киплячий розсіл і кип’ятимо 5—10 хвилин, поки вони не стануть м’якими та не змінять колір. Виймаємо і щільно накладаємо перці у висушені (зручніше літрові) банки. Заливаємо крутим розсолом і закупорюємо гарячими кришками. Зберігати у прохолодному місці.

Сани для зими можна приготувати і весною, і восени. А різного роду їстівні припаси — тільки в сезон дозрівання ягід, овочів та фруктів. А він — у розпалі. Тому пробуємо збагатити досвід господинь деякими цікавинками про засолювання і консервування огірків та зберігання для зимових чаювань аґрусу, слив,.. кабачків і ревеню.

Ми подорожуємо, і з далеких країв привозимо не тільки сувеніри і фотографії, спогади про екзотичні краєвиди і, можливо, курортні романи. Буває, сподобається якась національна страва і намагаєшся потім удома відтворити її. «Смачне життя» відкриває сезон «туристичних» рецептів турецькими стравами, адже в цю країну наші співвітчизники їздять чи не найчастіше. Пишіть нам свої рецепти, які ви привезли з подорожей до інших країн (з фото буде цікавіше), а може, вам сподобалася страва, але не знаєте, як її повторити в українських реаліях. Пишіть нам, і ми спробуємо вам допомогти.

Сьогодні можна посперечатися, турецький чи болгарський суп із тельбухів ішкембе, хто першим приготував шиш–кебаб (шашлик), долму (фарш у виноградному листі) чи пахлаву. Усе це і ще безліч страв із м’яса, морепродуктів, найрізноманітніші закуски і казкові східні солодощі є в турецькій кухні — міксі з арабських, східно– та західноєвропейських інгредієнтів. Історичних півтисячоліття володарювання Османської імперії на багатьох середньовічних територіях до простонародних уподобань додали кулінарну вишуканість кухарів стамбульського палацу Топкапи — і нині багато гурманів вважає турецьку кухню, вслід за французькою та китайською, третьою у світі за вишуканістю, наповненням та смаком.

Після чотирирічної перерви у Крим я повернулася з надією відпочити від Києва і хоч трохи — від домашніх кулінарних приготувань. Тому, зрозуміло, періодично заходила в різноманітні харчевні. Чи не найколоритніші вони — на плато гори Ай–Петрі. Принаймні мені цього разу найбільше запам’ятався візит у кафе «Мераба».

Якщо ви підніметеся на вершину «канаткою», до цієї триповерхової будови, що з протилежного боку, можете й не дібратися. Бо на кожному кроці вас трохи не тягтимуть за полу або продавці кримськотатарських капців і шапок, або фотографи із птахами, або власники їздових віслюків, коней чи верблюдів. А не встиг ти відбитися від пропонованих сувенірів та атракцій — тебе вже припрошують перекусити.

Уже накатавши дітей на тваринах і купивши їм розшиті бісером та пайєтками головні убори, ми здалися Халіту — молодому кримському татарину, який показав нам нове кафе, де господарює з братами Ернесом та Енвером. Хоча заправляє усім їхня тітка Надія, яка все життя вчителювала, а тепер зайнялася бізнесом на Ай–Петрі.

Кримськотатарська кухня — це мікст страв східних народів. Тому, не досліджуючи етимологію, просто спробуємо найпопулярніші з них.

Бути в Криму і смакувати чужоземні вина — просто не розумно. А той, хто не зміг потрапити на чорноморське узбережжя, насолоду (гірчинку чи кислинку) літнього відпочинку може відчути на смак і вдома — з келиха кримського вина. (Благо, продукцію «Масандри», «Магарачу», винзаводів «Інкерман» та «Новый свет») можна придбати не лише на півострові). Усім любителям виноградних градусних напоїв — щоб зорієнтуватися в розмаїтті — не завадить своєрідний винний путівник.