Відвідини зоопарку з дитинства асоціювались у мене зі смердючими клітками і виснаженими зголоднілими левами. Звідси, мабуть, і пішла традиція ходити туди для того, щоб підгодовувати нещасних тварин, а не побачити екзотичних лінивців чи крокодилів. У київському зоопарку кажуть, що зараз усі тваринки ситі й для кожного тутешнього мешканця розроблено індивідуальний раціон. Більше того — нині тамтешнi працівники роблять для своїх підопічних генеральний ремонт і будують просторіші вольєри.

...У цій суперечці замішані римо-католицька громада Києва, музиканти Національного органного залу, столичні чиновники, Президент України Леонід Кучма і навіть сам Папа Римський Іван Павло II. Яблуком розбрату такої неоднорідної аудиторії став костьол святого Миколая. Католики вимагають передати храм під їхню опіку, а керівництво Національного органного залу, яке «мешкає» у тому ж таки костьолі, просить не виштовхувати артистів на вулицю. Принаймні доки для них не знайдуть нового приміщення.

Душа кожного історичного міста живе не лишень у його матеріальних пам'ятках. Не меншою мірою вона живе в назвах — тих, що пережили століття пройшли випробування часом далеко не всі витвори адміністративного назвотворення. Скажімо, прорізана на початку 1840-х крізь давні київські вали вулиця офіційно пробула Прорізною якихось кілька років. Потому її називали і Мартинівською (на честь домовласника), і Золотохрещатицькою (бо простяглася вона від Хрещатика й до Золотих Воріт). 1869 року вулицю було перейменовано на честь царського губернатора Васильчикова, а 1919 року — на честь діяча більшовицького перевороту Свєрдлова. Але всі ці роки для киян (принаймні для тих киян, які відчували свою закоріненість у давню міську традицію) вона залишалася Прорізною. І вулиця знову стала Прорізною наприкінці 1980-х, відроджуючи історичну пам'ять про давно вже зрівнені із землею вали міста Ярослава.

До Нового року залишилося шість днів. Це означає, що на пошуки святкових подарунків для рідних і коханих часу у вас зовсім обмаль. Тож щоб устигнути, варто підметушитися. І не тільки покупцям: для представників торгової сфери останні дні грудня — це «найврожайніший» період. Втім із кожним роком столичним продавцям все частіше доводиться відвойовувати свою частку заробітку в конкурентів. Тож не дивно, що останні роки київські бутіки і крамниці до свого святкового оформлення ставляться серйозно. Адже місце для отоварювання «клієнт» вибирає в першу чергу по вітрині. Цьогоріч «прикраси» київських крамниць позмагатися за першість можуть навіть із закордонними.

Життя київським водіям полегшить Подільсько-Воскресенська переправа з лівого берега на правий. Зараз перебратися в цьому районі дуже важко, а Московський міст уже буквально «тріщить» по швах. За останнє десятиріччя транспортний потік на ньому так «потовщав», що не втискається в жодні бордюри... По новому переходу також планують пустити метро на Троєщину, що суттєво полегшить життя тамтешнім мешканцям. Міст складатиметься з двох поверхiв: нагорі в шість смуг їздитимуть машини, а прямо під ними протягнуть метрополітен.
На думку фахівців, підготовка до будівництва моста займе півтора року, а от спорудження самого об'єкта може розтягнутися років на шість і відчутно вдарити по кишені київської влади — орієнтовна вартість будівництва — 300-400 мільйонів доларів. Грішми Києву допомагатиме Анкара (Туреччина), за це новий міст вже охрестили «Турецьким».

Кожен киянин, який добирається на роботу в метро, щодня вистоює довжелезні черги біля кас, щоб купити собі жетон. Більше щастить тим, хто купує проїзні. Проте й магнітна «перепустка» спрацьовує інколи після кількох спроб, тож черги вибудовуються і біля самих турнікетів. Вам не набридло таке «неподобство»? А от керівництву Київського метрополітену нарешті набридло, і настільки, що «підземники» вирішили одним махом розібратися з «пробками» біля турнікетів і пообіцяли переобладнати свою пропускну систему. Проходити через турнікети незабаром можна буде за допомогою безконтактних карток.

Після недовгих вагань Головне управління культури столиці таки пішло на поступки молоді й дозволило зустрічати Новий рік довше. До цього, як повідомляла «УМ», «культурне» управління не наважувалося цього зробити: «Треба ж думати й про літніх киян, які живуть поряд із головною площею країни», — виправдовувався начальник управління Олександр Биструшкін. Чи самі пенсіонерки збунтувалися проти таких «розкладів», чи то на «культурників» «нависла» молодь — невідомо, але продовжити народні гуляння київська влада таки дала добро. Отож концерт «Новий рік-2004» і дискотека почнуться на майдані Незалежності 31 грудня о 21-й і закінчаться першого січня о другій годині ночі (планувалося о дванадцятій). А розігріватимуть публіку в святкову ніч Ірина Білик, Руслана, Наталка Могилевська, Олександр Пономарьов, групи «Тартак», «Скрябін» і «Океан Ельзи». Після виступів організатори дійства обіцяють влаштувати грандіозний феєрверк.

Якщо ви запланували причепурити будинок, в якому живете чи маєте офіс, для початку переконайтеся, що у ваших «благих» намірах немає чогось протизаконного. Адже, згідно з новими правилами утримання чільних стін, що їх затвердила Київрада, тепер на будь-які маніпуляції з фасадом потрібен дозвіл спеціальної комісії при Київголовархітектурі. Хай навіть це буде елементарне пофарбування центральної стіни будинку, засклення балкона чи просто заміна віконної рами.

Поки Верховна Рада та уряд ницо розмірковують, яку ділянку віддати під Меморіал жертвам голодомору 1932—33 років — престижну, в центрі столиці, на вулиці Січневого повстання, чи десь на задвірках Києва, щоб ні пам'ять, ні нога туриста туди не змогли легко дістатися, — київська влада вирішила запропонувати інший варіант. І Меморіал, і музей жертв голодомору, політичних репресій і насильницьких депортацій, і заодно науково-дослідницький центр, який вивчатиме голодомор, планується розташувати в історичній частині міста — на вулиці Трьохсвятительській, 4Б. Найближчим часом столична влада оголосить конкурс на будівництво музейного комплексу, а також пам'ятного знаку, повідомив головний архітектор Києва Василь Присяжнюк.

На питання, чи бачили ви колись бойові винищувачі або літаки-авіаносці в столиці, більшість киян полегшено зітхають: «На щастя, не доводилося!». Бо мало хто знає, що майже в центрі Києва, біля Севастопольської площі, при повному параді стоять бойові літаки, авіаносці, а також гелікоптери, що пройшли крізь вогонь афганської війни... І подивитися там є на що не лише захопленим технікою хлопчакам.