Парламентський «ступор» породив у політикумі дискусію про нові дострокові вибори до Верховної Ради. Опозиціонери охоче експлуатують цю тему, аби висвітлити труднощі діяльності керівної коаліції. «Я не виключаю нових парламентських виборів. Але це будуть вибори одночасно з президентськими», — заявила представниця Партії регіонів Ганна Герман під час інтернет–конференції на сайті «Главред». За словами депутатки, ініціаторами цих виборів можуть бути і «регіонали».

27 січня ЦВК Росії, як і очікувалося, остаточно поста­вила крапку в напівдетективній історії з підписними листами, які здав самовисуванець для участі у президентських виборах, екс–прем’єр Михайло Касьянов. Рішення про відмову в реєстрації було прийнято одноголосно всіма членами Центрвиборчкому. Згідно з законодавством, у Касьянова є десять днів, аби оскаржити це рішення у Верховному Суді. Водночас позову до ВС штаб Касьянова подавати не збирається.

Лівоцентристський уряд Італії на чолі з Романо Проді протримався 20 місяців. Криза назрівала з самого початку його створення, оскільки строката коаліційна ковдра була зшита з дев’яти політичних партій різного відтінку червоного кольору, включно з густо–червоним троцькістським. Останнім цвяхом у труну коаліції став вихід із неї на початку цього тижня невеликої християнсько–демократичної партії UDEUR на чолі з Клементе Мастеллі. Мастеллі подав у відставку з посади міністра юстиції, оскільки виявилося, що проти нього особисто, а також проти дружини та тестя заведено антикорупційну справу.

На запитання, чи зацікавлений Блок Тимошенко, як і раніше, у відставці Леоніда Черновецького, депутат Верховної Ради Андрій Шевченко сухо відповідає: «Це справа честі». «Вибори будуть», — каже колега Шевченка по партії та парламенту Валерій Писаренко. Подальше опитування БЮТівців як головних натхненників перевиборів у Києві втрачає сенс — через прогнозовану подібність відповідей. Але тільки по даному пункту. Бо з деталізацією варіантів, як конкретно зробити цю добру справу, все значно складніше. «Плавання» у темі юридичних підстав для зняття Черновецького плюс відсутність єдиної мерської кандидатури роблять заяви демократичних сил щодо перевиборів міського голови декларативними. «УМ» актуалізує певну пробуксовку й запитує, чому вона має місце.

У Великій Британії на роль культурної столиці претендували Брістоль, Бірмінгем, Кардіфф, Ньюкасл та Оксфорд. У підсумку, 2003 року журі віддало перевагу промисловому Ліверпулю перед його най­ближчим суперником — містом Ньюкасл — і подало на затвердження офіційним Брюсселем. Портовий Ліверпуль упродовж довгого часу мав лише одну туристичну принаду — музей групи «Бітлз», а в останні роки став стрімко розвиватися саме як культурний та туристичний центр королівства. Представники Ньюкасла до цього часу не можуть змиритися з поразкою і продовжують доводити через британські ЗМІ, що їхнє місто має більше закладів культури і справилося б із престижним завданням краще, ніж Ліверпуль.

У неділю в Тбілісі Михаїла Саакашвілі було приведено до присяги на другий президентський термін. Церемонія була скромною: на площі перед приміщенням парламенту зібралося від п’яти до семи тисяч осіб. Були присутні лише 5 президентів — Польщі, Литви, Латвії, Естонії, Румунії та делегації ще 17 країн. Грузини звернули особливу увагу на те, що «любий друг» — Україна, — на відміну від першого терміну Саакашвілі, не пошанував високим представництвом. Ні Президент Віктор Ющенко, який є кумом Михаїлу Саакашвілі, ні Прем’єр Юлія Тимошенко не прибули.

«Не обіцяю, а гарантую Києву — нову владу!» — мужньо звівши брови, запевняв киян із передвиборчих плакатів Юрій Луценко. Минули вибори, Луценко повернувся у крісло міністра внутрішніх справ, а тодішня київська влада й досі продовжує свою чорну справу, розпочату ще попередниками, яких в особі Олександра Омельченка той же Луценко запросив до списку «Народної самооборони». Розкрадання–роздавання за безцінь дорогоцінної столичної землі, забудова історичного центру, вирубування останніх зелених насаджень і ще багато чого іншого, менш помітного неозброєними очима простих громадян.

16 січня у Росії завершився черговий і доволі важливий етап виборчої кампанії — прийом документів на реєстрацію кандидатами у президенти РФ. До останньої миті зберігалась інтрига, суть якої полягала в тому, чи зможуть кандидати від демократичної опозиції — Михайло Касьянов і Андрій Богданов — здати до Центрвиборчкому по два мільйони нотаріально засвідчених підписів виборців на свою підтримку.