Відтоді, як ми востаннє зустрічалися з Наталкою («УМ» писала про неї у 2000-му, а про її з друзями діяльність — у 2001-му), вона змінилася. Розквітла, стала впевненішою в собі, розкутішою. Та чи й можна дивуватися, адже Наталя Осауленко за ці роки здобула освіту, знайшла покликання, отримала фахові знання під це покликання, бо воно не збіглося з освітою, має роботу. А ще разом із друзями побувала у багатьох країнах, знайшла нових друзів. Зустріла того, хто став її чоловіком, і народила сина Сашка, якому зараз півтора року. Звичайна біографія звичайної молодої жінки, скажете ви. І ми погодимось.
Ось тільки до обласного прес-клубу, де призначена наша зустріч, Наталя без допомоги чоловіка не дістанеться. Втім чиюсь ще — а ми стоїмо з готовністю допомогти — категорично заперечує: «Та що ви, ми так кожного дня на роботу й з роботи. Ми ж на другому поверсі живемо. А ліфт не працює». Коли сходинки закінчуються, вона вміло рулює коридором свого візка, на якого Наталі довелося сісти в дев'ятнадцять.