Прочитала публiкацiї «Трагедiя. Обвал на свiтанку та тенденцiя. Хронiка падаючого будинку» («УМ» за 12 червня 2012 р.). Падаючi будинки, пiд якими гинуть люди, стали тим самим, що й шахти, де постiйно гинуть шахтарi.

Невже бiда мешканцiв будинку, що обвалився в Луцьку, нiкого нiчому не навчить? І тi, в чиї владнi дверi стукають громадяни з тривожними заявами, що руйнується житловий фонд, i не ворухнуться? От саме наш будинок готельного типу №32 по вулицi Жмеринськiй може бути наступним у «хронiцi падаючих будинкiв». У фасаднiй стiнi пiд’їзду, в якому 116 квартир, утворилася трiщина вiд першого до дев’ятого поверху завширшки 2—5 см, шматки бетонних поперечних панелей падають на сходи, а мiж шостим i сьомим поверхами великi фрагменти цих перекриттiв загрозливо звисають над головою.

Очільник Києва загорівся ідеєю провести місцевий референдум. Киянам запропонують вiдповiсти на три запитання.
1. Чи схвалюєте ви обо­в’язкове включення до щорічного бюджету м. Києва надання адресної матеріальної допомоги пенсіонерам та надбавок працівникам бюджетної сфери столиці?

Днями я почув, що в Державнiй думi Росiї готуються прийняти закон щодо iммiгрантiв. У ньому передбачено з осенi цього року ввести положення: аби влаштуватися навiть на такi посади, як двiрник чи асенiзатор, необхiдно складати екзамени з росiйської мови та iсторiї Росiї.

Миколо Яновичу! З приходом до влади Партiї регiонiв в Українi розпочалася ще наступальнiша, нiж за радянських часiв, русифiкацiя, яка була завжди головною в iмперськiй полiтицi Росiї, де ви народилися i виросли. Нашу країну завалюють горами росiйськомовних газет i журналiв, книг антиукраїнського змiсту, на телеекранах суцiль такi самi росiйськомовнi кiносерiали iз принизливими для нас, українцiв, титрами, нiби ми меншина у себе вдома. Державнi службовцi, в тому числi i ви разом iз Президентом, спiлкуєтеся росiйською мовою, особливо на сходi України. У нас на Днiпропетровщинi, наприклад, голова обладмiнiстрацiї Вiлкул та мiський голова Кулiченко спiлкуються з людьми виключно росiйською мовою. Кабмiн та секретарiат Президента, де повно росiйськомовних держслужбовцiв, мовчазно пiдтримують русифiкаторiв. Деукраїнiзацiї нашого народу активно допомагають, мабуть, засланi до нас, як i ви, шустери, кiсельови, дорофеєви, нiби в нас немає своїх талановитих телеведучих...

16 червня, 20 год. 10 хв. Дивлюся передачу «Портрети з Сергiєм Дорофеєвим».

На екранi бiлий, пухнастий, з «честю, що має», вiдповiдає на запитання ведучого пан Кожем’якiн...

Ну хто ж не «повiрить» полiтику, який тiльки себе й свою полiтичну силу бачить праведною i правовiрною, тим паче що на допомогу виливається компромат на Президента В. А. Ющенка — «не чiпайте моїх хлопцiв».

Боротьба киян за Голосіївський лісопарк — власність громадян Києва — триває вже більш як 20 років. Шматочки, шматки, гектари рiк у рік загарбують різноманітні хижаки. З цього приводу першою забила тривогу громадська організація «Спілка порятунку Голосієва». А вже у двотисячнi роки почали протестувати «неорганізованi» громадяни. А як не протестувати?! Ось лише одна з махінацій.

Менi було лише шiсть рокiв, коли почалася вiйна, та спогади нiколи не зникали з пам’ятi. Батька призвали до лав армiї. Знайомi порадили матерi виїхати з мiста, бо батько був партизаном у загонi Щорса, це могло стати причиною розправи над сiм’єю. Мати випросила у знайомих коня, воза, поклала на нього трохи найнеобхiднiших речей, настелила конюшини (щоб годувати коня), посадила мене й 10–рiчного брата, i ми поїхали свiт за очi — туди, де сiм’ю не знали.