Для українцiв, загнаних у лещата фiнансового голоду, т. зв. «Вiтiна тисяча» є реальною одноразовою допомогою. І так її i сприймають, не аналiзуючи — а що вiдбувається? Термiн «компенсацiя» означає вiдшкодування чимось iншим втрачених цiнностей. Чи вiдбувається реально ця дiя — вiдшкодування втраченого?.. Нам дають одну тисячу гривень, а з рахунку ощадбанку списують одну тисячу радянських рублiв. У цьому i є ознака шулерства.

Вiдкритий лист Президенту України Вiктору Януковичу

Шановний Вiкторе Федоровичу! Звертаємося до Вас як до гаранта Конституцiї та конституцiйного ладу в Українi.

Частина некомпетентних i недалекоглядних депутатiв у Верховнiй Радi «протягла» антиконституцiйний закон про мови та мовну державну полiтику, яким намагаються ввести другу державну мову. Це суперечить чиннiй Конституцiї України, вносить сум’яття в душi людей, спричиняє напругу в i без того збудженому суспiльствi. Спрямуйте цих добродiїв вивчити законодавство Францiї чи Росiйської Федерацiї, якi є зразком щодо статусу державної мови, при тому, що в них проживають люди бага­тьох нацiональностей та етносiв.

Вiдкритий лист до радника Президента України панi Ганни Герман

Шановна панi Ганно! Я пам’ятаю вас i ваш чарiвний голос та прекрасну дикцiю ще з тих часiв, коли ви працювали на радiо «Свобода». Переконана, що ви були i залишаєтеся справжнiм українським патрiотом, а значить, розумiєте, яку загрозу нашiй молодiй державi несе закон Колеснiченка—Кiвалова. Отож у мене до вас прохання: спробуйте переконати Вiктора Януковича, щоб наклав вето на цей одiозний закон. Пояснiть йому, що росiйськiй мовi на теренах України нiщо не загрожує. Адже росiйськомовнi громадяни мають можливiсть i говорити, i читати книжки та газети, i дивитися телепередачi, i вчити дiтей своєю рiдною мовою. Навпаки, такої можливостi в областях сходу та пiвдня України позбавленi україномовнi громадяни. Саме українську мову треба захищати та розвивати на Донбасi та в Криму, на Луганщинi та Одещинi.

Ми, жителi сiл Старi Кривотули та Красилiвка, Новi Кривотули та Терновиця, вимушенi звернутися до керiвництва держави зi сторiнок авторитетної газети «Україна молода», позаяк опинилися в становищi голодранцiв, зневажених колишнiм нашим колгоспним керманичем. На територiї наших чотирьох сiл до 2001 року дiяв колгосп «Ленiнська iскра», керiвником якого був вiдомий на Прикарпаттi господарник Дмитро Миколайович Палiй, уро­дженець села Новi Кривотули.

Пiд такою назвою («Ізраїль вiзьме в оренду Ічнянський район») в чернiгiвськiй газетi «Сiверщина» за 21 червня надруковано статтю Вiктора Баранова — мешканця Ічнянського району, правозахисника. Стаття злегка iронiчна, та це смiх крiзь сльози. Автора непокоїть, що районом керують представники Партiї регiонiв, якi дбають тiльки про агiтацiйну роботу. У соцiально–економiчнiй сферi самi недолiки, причину яких вiн розумiє — спостережливий, логiчно мислить, дивиться в корiнь: «У нас давно все змiшалося в хаотичну купу, i тепер важко розiбратися, де ми живемо — в Ізраїлi, Росiї чи Африцi. Серед депутатiв Верховної Ради бiльшiсть — євреї та росiяни... Найбагатшi люди в Українi — євреї. Громадянин Ізраїлю Черновецький навiть став мером Києва... Українськi футбольнi клуби переповненi другорядними футболiстами з Африки, якi за програшнi матчi отримують мiльйони... Пiсля розвалу Радянського Союзу єврейськi бiзнесмени за копiйки викупили державнi пiдприємства i стратегiчнi об’єкти в нафтовiй, хiмiчнiй, енергетичнiй, гiрничiй та iнших галузях. Доходи таких бiзнесменiв зростають астрономiчними темпами — це мiльярдери Новiнський, Коломойський, Пiнчук, Боголюбов, Живаго, Фiрташ, Порошенко; мiльйонери — Бродський, Рабинович, Ярославський, Черновецький, Суркiс, Червоненко та iншi... У злиденнiй Українi налiчується майже 200 багатiїв, загальнi статки яких досягли 90 млрд. доларiв, сформувався державний капiталiзм, за якого народна скарбниця стала власнiстю касти нуворишiв...

Тривалий час на території Хоружівки сто­яв покинутий радянський «довгобуд» — напiвзруйнована будiвля дитячого садка, який розпочали споруджувати ще тридцять рокiв тому. І хтозна, скільки б іще маячила ця пустка, якби вихідці з цього села — Петро та Вiктор Ющенки — не допомогли з коштами, аби цю споруду вiдбудувати, оснастити необхiдним обладнанням, меблями, iнвентарем. Тепер тут розташували дитячий будинок для дiтей–сирiт та дiтей, позбавлених батькiвського пiклування, який прихистив близько 50 дiтей вiд 6 до 18 рокiв.

Скажiть, коли на українському телебаченнi закiнчиться росiйський балаган, що триває з ранку до вечора? А коли переглянеш програми українських телеканалiв, якi, до речi, теж не в руках українських власникiв, то тiльки дивуєшся. День у день крутять кiнострiчки росiйською з 60—70–х рокiв минулого столiття i новi — всi теж росiйськi: про бандитизм, розбiй, пограбування, вбивства, тюремнi iсторiї. Всюди стрiляють, п’ють, гуляють. Особливо про героїчну епопею в Чечнi полюбляють показувати, про те, як вони за два днi вiйни на Кавказi поховали близько ста тисяч своїх солдатiв i офiцерiв.

Публікація в «Україні молодій» від 12 січня ц. р. під заголовком «Зошит із болючими оцінками», в якій розповідалося про нелегке життя нас, післявоєнних «безпризорників», у розташованому в селі Розбишівка на Полтавщині дитбудинку, не залишилася непоміченою. Звернули на неї увагу і в Розбишівській спеціалізованій середньо–освітній школі (так тепер називається цей заклад). Тож на недавню зустріч вихованців 1938—1966 років запросили й мене. І хоч вік та стан здоров’я вже не сприяють неблизьким мандрівкам, вирішив поїхати. Постійний дощ і спогади про минулий приїзд (на рубежі 80–х застав там убогість і руїну) створювали відповідний настрій. Та коли зайшов на подвір’я своєї другої домівки, в якій прожив 10 років, на душі посвітлішало. Бо ж спочатку побачив ошатні будівлі, заквітчані газони, а потім — затишок житлового корпусу, їдальні, актової зали. Відчувалося, що зроблено все те не для «показухи», а для нормального життя та навчання обділених долею дітей.