Російський «Газпром» винайшов чудовий засіб досягнення компромісу з партнерами — ксерокс. Учора цей монополіст утретє (!) надіслав «Нафтогазу України» заявку на прокачування свого природного газу через станцію «Суджа» (Курська область Росії) на українську ГВС «Орлівка» (Одещина). І втретє вислухав аргументи української сторони: якщо ми підемо на цей крок, то без газу (читай — тепла) залишаться Луганська, Донецька, Одеська, частково Запорізька та Дніпропетровська області. Крім цього, вітчизняна «труба» не пристосована до таких малих обсягів, які пропонують росіяни, — менше ста мільйонів кубів за добу.

Передноворічний, за старим стилем, вечір не приніс очікуваного дива: російський газ таки не перетнув український кордон. «І навіть теоретично не міг надійти вказаним маршрутом через надто малий обсяг та низький тиск, який погодився забезпечити «Газпром», — повідомили аналітики. Міжнародні експерти, яких у вівторок увечері нарешті допустили у святая–святих — диспетчерські зали «Газпрому» та «Нафтогазу», побачили на екранах дуже невтішну картину. «Росіяни направили сьогодні вранці [у вівторок] трішки газу на єдиний пункт [транзиту], потім тиск упав, і більше нічого по трубі не надходить. Жодної молекули газу, як констатували наші спостерігачі, не послано на інший пункт транзиту», — зазначив представник Єврокомісії Ферран Таррадельяс Еспуні.

Учора о 9.00 за київським часом російський «Газпром» зробив вигляд, ніби нарешті капітулював перед світовою громадськістю: нарешті подав газ для європейських споживачів. Перша «порція», яка надійшла через розподільну станцію «Суджа», виявилася скромною — 76,6 мільйона щодоби. Але, запевняють експерти, радіти цьому завчасно. Бо на шляху до цивілізованого газопостачання з Росії до Європи — щонайменше дві невирішені проблеми. Перша: росіяни відмовляються платити Україні за транзит, а друга — вони висунули нездійсненні технічні та технологічні умови до «Нафтогазу України» щодо перекачування свого пального. Це свідчить тільки про одне — газовий монополіст не планує мирне вирішення проблеми, а лише готується до чергової фази конфлікту.

«Газ із Росії таки не надходить!», — пізньої ночі з неділі на понеділок підтвердив журналістам керівник першої групи експертів Єврокомісії Геральд Лінке (Німеччина). Експерти, делеговані Брюсселем, працюють в Україні та намагаються виконувати свою місію в Росії без вихідних — в екстреному режимі. На газовимірній станції Писарівка (Воронезька область РФ), як виявилося, їх не чекали — начальник станції повідомив групі, до складу якої входять також українські та російські акредитовані фахівці, що він не отримав дозволу від «Газпрому». Утім побачити вузол вимірювання газу експертам таки вдалося. На ньому — повний нуль. Усупереч офіційним заявам цього ж «Газпрому»...
Нині група з нетерпінням очікує російських віз, аби на місці з’ясувати, яка ситуація на інших двох станціях зі східного боку — Сохранівка та Валуйки. А вчора вранці до роботи у західному та південному регіонах України (Дроздовичі, Ужгород, Берегово, Теково, Орлівка) взялася друга інтернаціональна група експертів. У полі їхнього зору — як і в яких обсягах газ покидає українську територію, прямуючи на захід. У Києві експерти мають доступ до головного диспетчерського пункту «Нафтогазу України».

Як відомо з історії, найлегше завоювати ту державу, в якій немає єдності. Тому, здавалося б, у часи війни — поки що, на щастя, тільки газової — Україна, всупереч усім внутрішнім суперечкам і сваркам, має принаймні продемонструвати свою здатність об’єднуватися перед зовнішньою загрозою. Але не складається. Недовго «маленькі українці» тішилися з того, що президентські і прем’єрські сили знову об’єдналися у боротьбі за національні інтереси з «Газпромом». Першою в атаку — нібито на упередження — пішла Банкова.

Учора в головному аеропорту столиці України приземлився літак із «брюссельськими номерами». На борту — моніторингова група європейських спостерігачів, завдання якої — вивчати проблеми транзиту російського газу через українську територію та, нарешті, з’ясувати, з чиєї вини мешканці західних країн зустрічають небувало холодну зиму з вимкненим опаленням.

«Це така сама війна, як і проти Грузії, тільки ведеться вона іншими методами, «газовими», — переконаний Григорій Перепелиця, директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС України. Кожна війна має свою вищу мету. Кінцева мета нинішньої газової війни — відновлення Росією домінування в Європі, і не лише на пострадянському просторі.

Що далі, який вихід із глухого кута? Експерти, які знаються на українсько–російській газовій проблематиці, одностайні у двох переконаннях — що апогей конфлікту ще не пройдено і що Росія довго не зможе тримати ескалацію (вона несе важкі економічні втрати, зрештою, не можна ж припинити процес видобутку газу і поставити заглушки на свердловинах!). «Щоб вийти з глухого кута, треба зробити крок назад, — розмірковує директор енергетичних програм дослідницького центру «Номос» Михайло Гончар. — А себто повернутися до статус–кво 2008 року: ціна газу і транзиту незмінна. Це було б найбільш логічним кроком. А потім приступати до більш предметних переговорів». Утім сам же пан Гончар зазначає, що від подібної пропозиції українців «Газпром» уже відмовився.

Сьомого січня о 7 годині 44 хвилини, коли православні християни святкували Різдво, Російська Федерація зупинила подачу газу на станції «Суджа». Таким чином наш північний сусід не тільки перекрив вентиль Україні, а й перерізав газогін до більшості західноєвропейських країн. Офіційно «Газпром» одразу ж відхрестився від своїх дій й оперативно звинуватив у цьому... нашу державу. Риторику використовували традиційну: мовляв, Україна — транзитер ненадійний і нині завзято «тирить» європейський газ в особливо великих розмірах.