...Куди не поїдеш нині, люди скаржаться: не можна у нас на землі нічого заробити. Хіба що горб на спині. Бо скільки в неї не вкладай — або ціни на пальне все з’їдять із інфляцією, або якась стихія зведе нанівець тяжку селянську працю. Тому–то стільки родючих земель стоять покинутими і заростають бур’янами. По дорозі до Запуст теж бовваніють заглушені чортополохом площі, де давненько не ступала людська нога і не гуркотів трактор. Сумний пейзаж, який відповідає назві цього невеличкого бригадного села. Ось тут була колись пилорама... Там стояв хімсклад і чомусь бочки з аміаком витікали, отруюючи все довкола, поки не перенесли об’єкт подалі від села. А невдовзі все пішло шкереберть. Земля, склади, пилорами стали нікому не потрібні. Ера великого запустіння прийшла не лише в Запусти...

У Києві — черговий скандал на ґрунті суперечки акціонерів. Поле бою — завод «Електроприлад» — ВАТ, яке випускає товари промислового і народного споживання. Міноритарний, тобто ображений акціонер — «Експедиція–XXI», ТОВ, яке спеціалізується на портфельних інвестиціях і володіє більш як 30 відсотками акцій «Електроприладу». «Експедиція...» виступила із заявою про грубе порушення керівництвом заводу прав акціонерів, а також дії, спрямовані на доведення підприємства до банкрутства.

Чергова така ситуація, ймовірно, склалася у Пологівському районі. Конфлікт виник між власниками корівок і приймальниками молока. З позаминулого року селами району регулярно курсували «чужі» заготівельники — представники приватного підприємства «Авінкон», котре зареєстроване у Павлограді Дніпропетровської області. Голова Пологівської райдержадміністрації Валерій Тоцький певен, що його земляки «купилися» на щедрість, з якою спритники розплачувалися відразу ж, приймаючи молоко. Тим і звабили власників корівок. З осені ж 2006 року платити перестали, пояснюючи це тимчасовими фінансовими труднощами підприємства. Невдовзі взагалі зникли і перестали з’являтися в районі.

Молочні продукти, на відміну від хліба, яєць та олії, дорожчають без шуму, галасу і зайвого піару. Кожен, хто давно не купував сирних тортів, йогуртів, десертів, із здивуванням помічає, що ціна на них зросла майже вдвічі. Причому цінники до звичних продуктів — сметани, ряжанки у магазинах переклеюють мало не щодня.

Уже нічого не буде як колись. Глобальне потепління стало настільки очевидним, що заплющувати на цю проблему очі з кожним роком стає все важче. Найпершими в Україні згубний вплив нових природних тенденцій відчули на собі аграрії південних та східних регіонів, де вже кілька років поспіль на полях під пекельним сонцем згорають тисячі гектарів сільськогосподарських культур. Вітчизняна наука відреагувала на цю проблему досить оперативно і вже зараз пропонує власні методи боротьби з «пустелею». Головне, аби вчених почули і селяни, і управлінці, оскільки без серйозних капіталовкладень та зміни технологій країна навряд чи залишиться з хлібом.

Коли нинішнього літа від небувалої спеки постраждали поля на півдні та сході України, уряд Віктора Януковича голосно заявив на цілу країну: збитки селянам компенсують. Причому буквально до копієчки! Оскільки «антикризовий» Кабмін усі свої обіцянки виконував завжди чесно і в повному обсязі, ми вирішили з’ясувати, як зуміло відродитися українське село під дбайливою опікою виконавчої влади.

Про нехтування в Україні пальним із відновлюваної сировини та водночас відсутність ринку збуту спиртових заводів говорять давно, але справа досі не рухалася з мертвої точки. У Міністерстві агропромислової політики вирішили об’єднати дві проблеми і переобладнати частину спиртових заводів для виробництва біопалива.

На осінньому полі сільські діти люблять розводити вогнища. Короткі дні, густі тумани, зовсім не пекуче сонце і, головне, запах щойно випорпаної печеної картоплі і є для нас головними символами тієї пори року, що настає одразу після літа.
У селян восени лірики значно менше — треба встигнути знести до комори все, що залишилося на полі. Проблем у хлібороба — як зібрати, кому і за скільки продати — з року в рік традиційно не меншає, хоча більшість чиновників та політиків голосно бажають йому добра. І, як би швидко не розвивалися нові та дуже прибуткові галузі української економіки, країна ще довго залежатиме від вітчизняного землероба.

Жодні технології варіння пива, навіть найсучасніші, не спрацюють, якщо не закласти у бочку якісного хмелю. Гіркоту, специфічний присмак, навіть лікувальні властивості та антисептичну дію дають ці маленькі зелені шишки. Хміль — товар дорогий, і ціна на нього постійно зростає. Причому не лише завдяки високому попиту на ринку, а й через дуже трудомісткий процес його вирощування.

Нещодавно у Запоріжжі віце–прем’єр Віктор Слаута доповнив купу обіцянок Кабміну Віктора Януковича ще 22–ма мільярдами гривень — персонально для селян. Саме таку суму, мовляв, «коаліційний» уряд виділить для обласного агропромислового комплексу з 2008 року. Селяни налаштовані категорично — гроші потрібні зараз, коли повним ходом йде осіння посівна.