Трагічно закінчився перший день виборів у Індії. Позавчорашній перший тур виборів відбувався в 124 виборчих округах у 15 індійських штатах та двох автономних областях.

Днями заступник Генпрокурора Микола Голомша повідомив про те, що його відомство рекомендуватиме родині В’ячеслава Чорновола подумати над можливістю проведення ексгумації тіла лідера Народного руху. «Необхідність (ексгумації) назріла, але поки ми не поспілкуємося з усіма родичами, не доведемо їм необхідності це зробити, я не хочу брати відповідальність на себе і говорити, що ми будемо це робити», — сказав він.

«Великій країні — великі вибори» — певне, від такого гасла відштовхувались індійські законодавці, створюючи виборчу систему країни. В Індії право голосу мають 714 мільйонів осіб, країна є велетенською мішаниною етнічних та релігійних груп, вибори часто супроводжуються актами насилля. Тому творці виборчого законодавства вирішили відкушувати пиріг частинами: голосування відбувається в п’ять етапів, упродовж кожного з них голосує інший регіон Індії, інша група штатів.

Промовиста абревіатура­ ПРіБЮТ, яку дотепні журналісти придумали для вже майже сформованої восени минулого року коаліцією між Партією регіонів і Блоком Тимошенко, знову зазвучала у пресі. Оскільки «диму без вогню не буває», то можна зробити висновок, що переговори щодо створення такого союзу активізувалися. Втім, між певними групами обох політичних сил вони, швидше за все, не припинялися ніколи. Адже і в «Регіонах», і в БЮТ вистачає палких прихильників такої всесильної, з огляду на чисельність (156 плюс 175 нардепів дорівнює 331 — більше, ніж дві третини парламенту) коаліції. Вистачає й противників, тому зрештою все залежить від кон’юнктури й подальших політичних подій. Урешті–решт, працювати в одному фарватері можна й без офіційного оформлення парламентської більшості, і в даному разі це для обох політичних сил, здається, найвигідніший варіант.

Одна з ключових причин політичної кризи в Україні — це пропорційна система виборів до місцевих та Верховної рад та імперативний мандат. При мажоритарних виборах такий градус політичного протистояння, як зараз, був би просто неможливим.

Віктор Ющенко підтвердив згоду раніше піти з посту Президента, якщо політикум домовиться про одночасні вибори глави держави та парламенту. «Дострокові вибори — не трагедія. Я говорив про це і рік, і два роки тому, і зараз, адже Верховна Рада в нас — постійне джерело кризи, — заявив Ющенко в інтерв’ю газеті «Коммєрсант–Україна». — Але проведення виборів для мене не є самоціллю. Головне — уникнути старих помилок у новому парламенті».

Рівно дев’ять років тому, 16 квітня 2000 року, в Україні відбувся останній на даний момент всенародний референдум. Після напруженої виборчої кампанії, в ході якої завдяки нагнітанню народного страху перед «червоною загрозою» в особі Петра Симоненка Леонід Кучма переконливо переміг на других для себе президентських виборах, главі держави заманулося укріпити свої й без того немаленькі повноваження. Внаслідок вельми сумнівної «народної ініціативи» відбувся сумнівний плебісцит, який так і не став тріумфом Леоніда Даниловича, зате став неабияким посміховищем для України в очах міжнародної спільноти.
Дев’ята річниця — дата не кругла, але ми згадуємо про ті події невипадково. Адже питання референдуму знову набуває актуальності і знову йде від Президента. Цього разу — Віктора Ющенка. Обраний на хвилі Помаранчевої революції глава держави запропонував новий проект Конституції і наполягає на тому, що затверджувати його повинен народ. За збігом обставин, деякі позиції нового проекту Основного закону збігаються з тим, що свого часу пропонував ненависний Майдану Кучма. І що, до речі, за підсумками референдуму–2000 нібито переконливо підтримав народ. Однак навіть «озброєний» повноваженнями, адмінресурсом і ще досить потужною підтримкою електоральних мас Кучма так і не зміг втілити результати референдуму в життя. Тож, згадуючи події дев’ятирічної давності, спробуємо з’ясувати, наскільки вдалою буде (якщо буде) аналогічна ініціатива його наступника. І чи така вже вона аналогічна.