Із вересня по листопад Німецьке посольство в Україні разом із Гете–Інститутом проведуть по всій Україні низку культурних заходів. До Тижнів німецької культури в Україні німці готувалися останні п’ять років. Що з цього вийшло і на які результати вони очікують, «УМ» розпитала у першого секретаря Посольства Німеччини в Україні, «найбільш музичного дипломата і найдипломатичнішого музиканта» Жана П’єра Фрьолі, який у рамках фестивалю презентував свій джазовий компакт–диск «Тріо в Чернівцях», де зіграв партію на гітарі.

«Пішов із життя відомий український письменник Юрко Покальчук. На жаль, люди вічно не живуть... Але дехто отримує від Бога шанс пожити трохи довше у своїх творах. Видавництво «Кальварія» висловлює скорботу та співчуття рідним і близьким покійного», — повідомляється на сайті видавництва, де найбільше виходили у світ книжки Юрія Покальчука.

«В Україні багато нереалізованих колективів. Я спілкуюся з молодими музикантами, дивлюся, як вони грають, і це цікаво. Щоб ці групи не пішли в попсу, їм потрібен поштовх, можливість показати себе на великій сцені. «Рок–Січ» є рупором для того, щоб показати нові ймена. Це потрібно країні, тому фестиваль є каталізатором розвитку рок–музики», — сказав Скрипка на фестивалі, який пройшов 6–7 вересня на київському Трухановому острові.

6 та 7 вересня на Трухановому острові в Києві пройде другий україномовний фестиваль «Рок–Січ». Перший з ініціативи «вевешника» Олега Скрипки відбувся у 2006 році. Відтоді на підтримку української творчої молоді годі було знайти спонсорів, щоб фестиваль став щорічним. Музикантів запрошували виступати переважно на політичні заходи або дні міста, від чого, вважає Скрипка, відбувається «знецінення артиста» і спрацьовує «комуністичний» принцип безкоштовного долучення людей до мистецтва.

«Секс і мистецтво — нероздільні», — пригадали брати Капранови стару байку і напередодні чергового Форуму видавців у Львові вирішили креативно попіаритися. Придумали провести всенародні вибори найсексапільніших письменників шляхом народного голосування. Кажуть: на подвір’ї палацу Потоцьких, де стоять десятки книжкових яток, висітимуть скриньки з написом «Секс–символи української літератури».Люди мають вирішити, хто з дев’ятьох кандидаток, вибраних братами на власний смак, може дорівнятися за письмом чи зовнішніми задатками до визнаного світового секс–символу Мерилін Монро.

«Усе залишилося на рівні початку 90–х років, а то й 80–х, — каже виконавчий директор фестивалю «Червона рута» Мирослав Мельник. — Це надуманий репертуар, який не користується попитом у 99% населення. Місцеві автори не мають можливості вийти зі своїми піснями на велику сцену, їх не підтримують обласні й центральні теле– та радіоканали. Люди живуть самі по собі. Функцію популяризації таких виконавців мають узяти на себе фестивалі, у тому числі «Червона рута», яка знаходить невідомих музикантів і перетворить їх у відомих».

У столичному кінотеатрі «Київ» 23 серпня відбулася презентація фільму Олеся Янчука «Владика Андрей» про унікальну постать — Андрея Шептицького. З четвертого вересня стрічка вийде у прокат по всій Україні. Підготовлено 30 фільмокопій. У Києві «Владику Андрея» показуватимуть у семи кращих кінотеатрах міста.

Фонд Миколи Томенка «Справедлива країна» спільно з Національною радіокомпанією України напередодні Дня Незалежності презентував диск «Класика української літератури: Живі голоси». В аудіовиданні зібрано тривалістю 70 хвилин авторські виконання найвідоміших поетичних творів визначних українських митців, яке призначається насамперед для шкіл та вузів. «Ми хотіли, щоб школяр, відкривши українську літературу і прочитавши біографію Андрія Малишка чи Остапа Вишні, міг почути голос цього класика, відчути його емоції. Було б значно простіше запросити для читання актора з поставленим голосом, але в мене був задум створити аудіопідручник, де слухач особисто познайомиться з письменником», — каже на прес–конференції ініціатор проекту Микола Томенко.

«Досить лежати лайном, я їду на «День Незалежності з Махном!» — вигукував перед агентством УНІАН на возі, запряженому двома карими кіньми лисий, у чорній шкіряній куртці, молодий поет Артем Полежака. Разом із ним біля кулемета сиділи в короткій джинсовій спідничці письменниця Світлана Поваляєва, бард Едуард Драч у вишиванці, кілька парубків у волохатих шапках кінця ХХ століття і керівник мистецького об’єднання «Остання барикада», народний депутат Олесь Доній. На Європейську площу з револьверами і кулеметом вони приїхали не бомбити УНІАН, а театрально проанонсувати третій літературно­музичний фестиваль «День Незалежності з Махном», який пройде 23—24 серпня в Гуляйполі Запорізької області.

«Що це за чорне полотно? Майже квадрат Малевича, але підписано, що хтось «Спить», — каже дівчина, розглядаючи картину Артема Волокітіна у «Я Галереї». — Це намальовано рентгенівський знімок немовляти в утробі матері, от воно собі й спить, — не погоджується її приятелька. — Дурненька, придивись уважніше, в утробі дитинка в ліжечку, накрита ковдрою, від солодких снів не усміхається». Водночас на вулиці біля великого вікна арт–центру «Я Галерея» стоїть жінка з дитинкою на руках, а біля неї усміхнений чоловік махає рукою дівчатам. «Можете оцінити модель. Це з вами вітається автор картини. Він на відкриття проекту мікс–музею «Суміш» приніс свого дворічного сина, про якого ви щойно сперечалися», — пояснює дівчина, яка поряд зі мною розглядала старовинних дерев’яних янголів кінця ХІХ століття із Західної України.