Свій «жнивний екватор» аграрії Дніпропетровщини перетнули ще минулого тижня. Це якщо брати до уваги валовий збір зерна. Торік, зокрема, він становив 1,305 млн. тонн. Цьогоріч уже станом на 18 липня зібрали 805 тисяч. Отож доводиться сподіватися на врожай значно вищий. І не просто вищий — як заявив голова Дніпропетровської облдержадміністрації Віктор Бондар, цього року аграрії області очікують близько 3 млн. 800 тисяч тонн зерна. Такий висновок він зробив, виходячи з того, що роками звикали до врожайності 20—25 центнерів із гектара, а нині середні показники складають 36—40 центнерів. Ідеться про досягнення, якого Дніпропетровщина не знала за всю свою історію, а в порівнянні з минулим роком зернових мають зібрати вдвічі більше. Потреби області — близько 1 млн. 200 тисяч тонн. Неважко підрахувати: дві третини врожаю, зібраного на Дніпропетровщині, можуть піти на продаж.

Десь у Європі в подібній ситуації фермери давно б уже викотили свої трактори на вулиці як не столиці, то найближчого адміністративного центру (і добре, якби цим усе й обмежилося). У нас це неможливо з двох причин. По–перше, колгоспне майно чиновники так «розпаювали», що далеко не в кожного селянина є бодай сівалка — не те, що трактор. Ну, а по–друге, надто довго й не без успіху влада робила з українського селянина сумирну людину, нездатну до соціального вибуху. Та все ж не скрізь це вдалося. І не назавжди... сподіваюся.

Володимира Варфалюка, директора агрокорпорації «Крупець», що в однойменному селі Радивилівського району Рівненщини, застати в робочому кабінеті не так то й просто — адже й господарство потребує його постійної турботи, й з партнерами по бізнесу необхідно зустрітися, взяти участь у сільськогосподарській виставці, а то справи депутатські та партійні кличуть. Подібний темп життя йому до снаги — хоча в такій круговерті дні пролітають, що й не зоглядітися. Але Володимир Олександрович чітко викладає свої думки і щодо вступу України до СОТ, і стосовно всесвітньої продовольчої кризи та чим вона обернеться для України, і, звичайно, про стан справ у сільському господарсті області.

Одеські аграрії перетнули 8 липня «жнивний екватор» — на ланах регіону скошено й намолочено, як заявив на зустрічі з журналістами глава облдержадміністрації Микола Сердюк, півтора мільйона тонн збіжжя. І знову підтвердив прогноз фахівців: цьогорічний урожай зернових на Одещині може стати рекордним — щодня жниварі намолочують до 180—200 тисяч тонн збіжжя. Причому триває косовиця не лише озимої пшениці та ячменю, а й гороху, ярих культур та ріпаку.

Нинішній рік вселяє небувалий оптимізм у всіх, хто полюбляє вирощувати будьяку зеленину на відкритому грунті. Впливові експертні організації навперебій підвищують прогнози урожаю: погано лише, що не тільки у нас, а у цілому світі. Нині вже ніхто не сумнівається: якщо у природі чи владі не трапиться жорстоких катаклізмів, Україна виростить понад 40 мільйонів тонн зернових. Щоправда, урядові аналітики, називаючи приблизно цю ж саму цифру, вживають слово «зберуть». Реалісти ж наголошують, що виростити і засипати у комору — не одне і те ж. Особливо у наших реаліях.

В Україні ширяться жовті поля. Навесні — це ріпак, улітку — соняшник. За статистикою, щороку посіви цих культур суттєво зростають, а зерна та цукрового буряку, навпаки, зменшуються. Нині вже очевидно, що тенденції, які вже два десятиліття охоплюють світ і прогнозують глобальну харчову кризу, досягли нашої батьківщини. У 2008 році центральні та південні регіони країни, які є традиційними «годувальниками», збільшили посіви ріпаку в два з половиною рази, соняшнику — у півтора раза.

Днями «черешнева столиця» України — Мелітополь — з’ясувала для себе неприємну новину: Россільгоспнагляд і Росспоживстандарт підвищили вимоги до якості імпортованої продукції та оформлення документації. Ще недавно «бездонний» російський ринок був основним джерелом збуту вітчизняних ягід, що їх у великій кількості збирають на півдні Запоріжжя. Віднині черешню до Росії тепер можуть ввозити лише ті підприємці, які зареєстровані як суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності. У них мають бути оригінали фітосанітарних сертифікатів та безліч іншої документації — на кшталт карантинного дозволу й висновку експертизи фітосанітарної служби Росії на кожну партію черешні, яку українці ввозять за контрактом. Причому кожен договір треба заздалегідь укладати з російським одержувачем продукції.