Позавчора під вечір лідери Блоку Юлії Тимошенко, «Нашої України» та Соціалістичної партії підписали протокол щодо процедури формування парламентсько-урядової коаліції. Це перший документ, погоджений усіма сторонами в новому для них статусі — переможців виборів-2006. Протокол, скріплений підписами Юлії Тимошенко, Романа Безсмертного та Олександра Мороза, передбачає таке: більшість у ВР має складатися лише з цих трьох сил, хай і називатиметься не «помаранчевою» (до чого вже всі звикли), а нейтрально — «демократичною» (на цьому наполягали передусім «рожеві» соціалісти). На короткому брифінгу після підписання документа в парламенті Тимошенко кілька разів наголосила на тому, що йдеться винятково про «трійку». «Ніяких інших четвертих-п'ятих кутів до цієї коаліції не приєднається», — запевнила лідерка БЮТ. Того вечора вона мала всі підстави сяяти від щастя...

Склад майбутнього парламенту суттєво оновиться. В ньому буде значно більше «дебютантів», аніж тих осіб, які зараз доношують у своїх кишенях депутатські посвідчення IV скликання. До наступної Верховної Ради переобралася лише третина чинних нардепів — 167, хоча бажаючих було значно більше. Якщо взяти у процентному відношеннi, то склад парламенту «провітриться» на 62,89 відсотка. Ступінь оновлення Верховної Ради є навіть більшим, ніж у 2002 році: тоді в українському «конгресі» засіло 181 переобраних нардепів.

Пізно в понеділок, за кілька годин до завершення 15-добового «дедлайну» після 26 березня, Центральна виборча комісія оприлюднила остаточні результати парламентських виборів. Главі ЦВК Ярославу Давидовичу довелося зачитувати підсумковий протокол упродовж кількох годин. Це дуже об'ємний документ, бо до нього, зокрема, входять результати по кожному з 225 територіальних виборчкомів. До того ж перед встановленням результатів виборів ЦВК довелося розглядати кілька скарг. Відтак країна дізналася про офіційні результати виборів близько десятої вечора (а почалося засідання о 16.00).

Майже чотири роки тому Олександр Єльяшкевич отримав політичний притулок у Сполучених Штатах. Одразу після парламентських виборів-2002 він виїхав з України, побоюючись за своє життя. У 2000-му на нього напали, Єльяшкевич одержав важкі травми голови. Опозиціонер звинуватив у організації нападу Леоніда Кучму, а невдовзі на підтвердження цієї версії з'явилися й плівки Мельниченка. На одному із записів голоси, схожі на мову Кучми та голови СБУ Деркача, обговорювали те, як би «добити» Єльяшкевича.
Після трьох із половиною років вимушеної еміграції Олександр Сергійович повернувся разом зі своїм напарником Миколою Мельниченком в Україну. Нині Єльяшкевич працює секретарем у Громадській раді з питань забезпечення реалізації виборчих прав громадян. Він має свій кабінет у секретаріаті Президента, хоча й працює там на громадських засадах. Нашу розмову ми почали саме з виборів.
Коли мова зайшла про Мельниченка, голос Олександра Сергійовича підвищився, а мовлення — пришвидшилося. Він неохоче розповідає про екс-майора та останні події в «касетному скандалі». Зокрема, про новий виток «тейпгейту» — записи, на яких Мельниченко сам зізнається, що задовго до оприлюднення «плівок» про «писання» Кучми знали лідер СПУ Мороз і тодішній глава РНБО Марчук. Єльяшкевич закликає не відволікатися на ці скандали і каже, що головне — це зміст записів, що викривають екс-Президента та його оточення.

Тих хлопців, яких засудили за участь в акціях протесту 2001 року, давно прийнято вважати політв'язнями. Однак інколи, на жаль, буває так, що очевидне для ока залишається незрозумілим, необгрунтованим чи ще там якимось для Феміди. Певне, тому, що сліпа, з цупкою тканиною на очах?

Цей політичний тиждень пройшов під зіркою майбутньої парламентської коаліції. «Помаранчеві» зустрічалися один з одним і намагалися утрясти суперечності в баченні союзного меморандуму. Партія регіонів — лідер виборів — до останнього намагалася проникнути в коаліційні шпаринки і перманентно посилала месиджі про готовність співпраці з владою. Про свій опозиційний статус «донецькі» тимчасово забули. Натомість у тому, що майбутня коаліція буде саме «помаранчевою», відучора сумнівів майже немає. «Народний союз «Наша Україна» прийняв на своїй політраді рішення про утворення союзу з Блоком Тимошенко та Соцпартією. Таким чином, за «помаранчеву» коаліцію висловились усі «партії Майдану», які пройшли до наступного парламенту. Тепер їм належить домовитись про саму угоду.
Про коаліційні перипетії кореспондент «УМ» поговорив з українським політологом Олександром Палієм.

Майбутня парламентська коаліція буде «помаранчевою». Її створення було формалізоване на позавчорашньому засіданні політради «Народного союзу «Наша Україна». Перед цим за «помаранчеву» коаліцію висловилися всі майданівські партії, яким вдалося подолати на нещодавніх виборах 3-відсотковий бар’єр. НСНУ визначався найдовше.

Поразка завжди гірка. Особливо тоді, коли до вікторії забракло пару сотих секунди. У даному випадку — 0,07% голосів для проходження до парламенту. Справді, Блоку Наталії Вітренко до омріяного депутатства не вистачило трохи більше нiж 15 тисяч голосів. Щоб уявити, що це значить для всеукраїнського масштабу, зазначимо: якби на кожній другій дільниці в Україні за «Народну опозицію» проголосувало бодай на одного виборця більше, Наталя Михайлівна зі своєю командою вже б прасувала костюми для депутатської присяги. Але, як кажуть, рахунок — на табло. І результат цей є невтішним для скандальної лідерки, на яку роблять ставку російські технологи. Тож цілком природним є бажання Вітренко вхопитися за будь-які примарні соломинки, аби перетягнути свій блок через 3-відсотковий бар'єр. Минулої суботи «вітренківці» вирішили розбити на площі Лесі Українки біля ЦВК наметове містечко — за аналогією з «помаранчевим» Майданом. Учора в ньому побував кореспондент «УМ».

Лідерка БЮТ Юлія Тимошенко обіцяє перейти в опозицію, якщо в Україні буде створено коаліцію з Партією регіонів. Вона пояснила, що «ПР — це хрестоматійний приклад злиття влади й капіталу, найпотужніший клан в Україні». Тому коаліція з цією партією, на думку Тимошенко, буде «абсолютно тупиковою».

Про підсумки виборчої кампанії ми розмовляємо з народним депутатом Михайлом Ратушним. Останньою віхою його парламентської роботи стала участь у тимчасовій спеціальній комісії ВР з питань моніторингу виборчого законодавства, метою якого був нагляд за перегонами. Пан Ратушний не балотувався до парламенту-2006. Він відмовився від такої можливості, маючи непогане місце в списку Українського народного блоку Костенка і Плюща (котрий, як відомо, так і не зміг здолати 3-відсоткового бар'єру). Михайло Ярославович вважав, що УНБ не слід було брати участь у виборах окремо від інших «помаранчевих» блоків. На знак незгоди із «взаємопоборюванням» він навіть призупинив своє членство в Українській народній партії. В його міркуваннях про поразку УНП на виборах вчувалася суміш ностальгії, жалю і смутку. Ті самі закиди — з приводу розпорошеності «помаранчевих» — він адресує і Блоку Тимошенко, і «Нашій Україні». А надалі радить їм примиритися, відмовитися від амбіцій і продовжити справу, розпочату на Майдані.