Хочу подiлитися з вами своїми мiркуваннями з приводу можливої полiтичної ситуацiї в Українi пiсля ви­борiв у Верховну Раду. Чому пишу до вас? А хiба ж в Українi так багато всеукраїнських тиражних газет патрiотичного спрямування?

Залишається пiвмісяця до того дня, коли ви­борці прийдуть на виборчі дільниці. Частина громадян до цього часу ще не визначилася. Різнi джерела інформації висвітлюють передвиборчі програми, а найбiльше — «годують» гаслами, обiцянками. Одні демонструють глибокі знання сільськогосподарського виробництва і пропонують брати вила в руки. Але ми знаємо, для чого в господарствi вила. Інші обіцяють одним ударом вирішити всі питання. Однак це можна здійснити в боксі, а не в економічному розвитку держави. Більш потужні партії і блоки спрямовують зусилля на руйнування, закликають до боротьби.

Сьогодні, коли країна відхекалась від виснажливої спеки, розбалакувати про «економію енергетичних ресурсів» начебто не зовсім випадає.

Комуністи утримували владу в СРСР більше сiмдесяти років, спираючись на два прості принципи: насиль­ство і брехня. Народ відобразив мудрість комуністичної епохи у відповідних афоризмах: «Ти — начальник, я — дурень», «Говори одне, а роби інше». Не дивно, що і сьогодні ці два принципи лежать в основі політичної діяльності комуністів.

Написати цей лист я надумав, коли прочитав у ЗМI: «Кличко — керований полiтик. Йому я навiть руки не подам — Лановий». У нiй Лановий таврує Кличка за те, що майже рiк Вiталiй користувався його професiйнiстю, а в прохiдну частину виборчого списку не включив. Наскiльки треба бути iнтелектуально убогим, щоб намагатися виторгувати мiсце у списку за рахунок своїх утопiчно–економiчних розробок, щодо реальностi яких, мабуть, сумнiвається i боксер... Та хiба такий тiльки Лановий? Проглянув газети, подивився телепередачi, почитав iнтернет — їх же тьма! Та всi чеснi, вболiвали за народ, а їх iгнорують... Вiдчуваю, що Кличко теж не ангел (пригрiв Геращенко, Гурвiца, Наливайченка, Кунiцина...), як полiтик — молодий, ще не розумiє: хто зрадив раз, зрадить i вдруге...

Коли у 2004 роцi Майдан вiдстоював своє право на чесний вибiр, вiн довiрив владу В. Ющенку i всiй демократичнiй коалiцiї. А що зробила ця коалiцiя? Пересварилася, «перегризлася», нiяк не могла подiлити мiж собою владу. І це стосувалося не тiльки Ющенка та Тимошенко, а й усiєї коалiцiї, бо фактично вона розкололася навпiл. Вийшло так, що коалiцiя разом зi своїми керiвниками не виправдала нашої довiри. Отже, в ситуацiї, що склалася, винна вся коалiцiя. Тому дуже здивувала стаття Дмитра Павличка «Пане Ющенко, не встрявайте у виборчу кампанiю!». Першим запитанням, яке постає пiсля ознайомлення з листом Д. Павличка до екс–Президента України, є: для чого автор його оприлюднив? Хотiв застерегти вiд подальших помилок? Тодi треба це робити закритим листом безпосередньо адресату. Чи, може, автор переслiдував якусь iншу, пiдступнiшу, мету? До вiдома автора: падiння довiри до коалiцiї та її керiвникiв пiдтвердили результати першого туру голосування у 2010 р. Аналiз результатiв навiть першого туру голосування свiдчить про програш Тимошенко, бо розрив на користь Януковича становив 10%, у Тiгiпка було 13%, у Яценюка — 8%, у Ющенка — 5%. Додавши результати Януковича й Тiгiпка, бачимо, що вони не на користь Тимошенко. Тому фраза «треба було голосувати за Юлiю Тимошенко» (аби не прийшов до влади Янукович) є безпiдставною. І чому ми мали голосувати за Тимошенко, коли вважали її такою ж винною в тому, що сталося? Бо вона не є такою «бiлою та пухнастою», якою її хочуть нам представити (варто хоча б прочитати книжку Д. Чобота «Макуха»). За свої дiї всi повиннi нести вiдповiдальнiсть.

Прикро, але мусимо визнати: ситуацiя в країнi складна — i на 22–му роцi нашої Незалежностi. Чому?

Вiдповiдь дає нам «Святе письмо»: «Спочатку зумiймо подякувати Боговi за те, що отримали вiд Бога, а потiм лише можемо просити у Господа те, що потребуємо».