Тишу теплого осіннього вечора на вулиці Банковій порушував гучний сміх. Кілька молодих мам із колясками, які вигулювали своїх немовлят між секретаріатом Президента і Будинком з химерами, час від часу кидали зацікавлені погляди в бік розчиненого вікна на другому поверсі президентської «резиденції». Звідти долинали збуджені голоси й вибухи реготу, які свідчили про активний обмін враженнями. Вікно належало керівникові секретаріату Президента Віктору Балозі, який на 19.00 збирав у себе «губернаторів» на нараду. Один за одним до дверей пробігли іванофранківець Роман Ткач, його рівненський колега Віктор Матчук; як завжди нерозлучною парочкою прочимчикували харківський голова Арсен Аваков та його заступник Ярослав Ющенко, племінник Президента. З кожним поповненням сміх спалахував по-новій, а людей у строгих (і часто досить скромних) костюмах усе прибувало...

Драматизмом і розпалом пристрастей відзначилось учорашнє розширене засідання Кабінету Міністрів за участі «губернаторів» і в присутності Президента. Так принаймні цей захід було заанонсовано. Однак Віктор Ющенко на Грушевського, 12 не прийшов, і його позначене відповідною табличкою місце, не змигнувши оком, зайняв спікер Верховної Ради Олександр Мороз. Табличку разом із президентським штандартом прибрали, а журналістськими «кулуарами» одразу поповзли чутки, що Ющенко обурився, тому й завернув на півдорозі до Кабміну. Гніватися глава держави мав підстави: з'ясувалося, що уряд планує рекомендувати йому звільнити п'ятьох голів облдержадміністрацій. І всі «чомусь» «помаранчеві»...

Я побачив його в Переяслав-Хмельницькому музеї народної архітектури та побуту в травні 1989 року...в небі. Себто, у повітрі.
Невеличкий студійний кран возносив приземкуватого вусаня над буйним яблуневим цвітом. А вусань завзято крутив корбу коліщатої ліри і під мелодію, що нагадувала рипіння цілої чумацької валки, співав-кричав і Лівому берегу Дніпра, і Правому — «Та й нема в світі правди, //правди не зіськати!//Скільки в світі тії правди, //що Отець-да-Мати!..»
Отакою лірницькою кометою на зйомках фільму вперше пролетів у автора перед очима Михайло Хай.

За останніми даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, сума збитків, що їх зазнає людство у разі виникнення пандемії пташиного грипу, може сягнути за трильйон доларів. Якщо, звичайно, вірус H5N1 або його рідний «брат» H5N3 після ланцюжка мутацій таки навчиться вільно передаватися від однієї людини до іншої як звичайний грип. Скільки залишилося чекати до того катастрофічного моменту, сьогодні не може впевнено сказати жоден фахівець. «Вірус живе за своїми законами, на які ми поки не навчились впливати, — констатує завідувач кафедри мікробіології, вірусології, імунології Національного медичного університету імені Олександра Богомольця, академік Володимир Широбоков. — Там своя «фабрика». Всі ми зараз сидимо на пороховій дiжці й чекаємо, коли почнеться глобальна катастрофа».

Дещо несподіваними виявилися підсумки чемпіонату України зі спортивної гімнастики, що відбувся днями у Запоріжжі. Господарі виявили не прогнозовану фахівцями гостинність, здобувши лише дві медалі й одне колективне «срібло». У командному заліку в жінок п'єдестал пошани окупували спортсменки Києва, Луганської і Донецької областей. Четвертими виявилися черкащанки і лише п'ятими — запорізькі гімнастки. У чоловічому табелі про ранги найвище опинилися луганчани, «срібло» — у запоріжців, а замкнула трійку призерів команда з Києва.

Одного разу хтось встане вранці, підійде до вікна і скаже собі, товаришеві чи дружині (тільки поодинокі дружини кажуть чоловікам таке, бо жінкам, така вже в них природа, важче відмовитися від усталеного побуту.) «Дивися, по них можна перевіряти годинник... Вісім сорок п'ять — пік їхньої міграції... Неначе гірський потік». — «Хто?» — «Представники міністерств та відьомств. Початок робочого дня». — «То й що з того». — «Кожної осені їх все більшає, хто б що не казав». — «То що з того». — «А ввечері буде відлив, і не варто буде виходити на вулицю. Зметуть». — «То й що тобі з того? Буде неврожайний рік, то приєднаєшся залюбки до них»...

Новину про те, що Севастопольський апеляційний господарський суд визнав, що російський флот незаконно заволодів українськими маяками в Криму, першою у вівторок повідомила «Україна молода». Цю інформацію розтиражували усі вітчизняні ЗМІ. Одним із джерел інформації був лідер «Студентського братства» Олег Яценко. Ця молодіжна організація заслуговує на довіру, враховуючи її тривалу боротьбу з іноземним Чорноморським флотом за повернення гідронавігаційних об'єктів у власність України. Але вже вчора вранці російська влада, як i підконтрольні їй ЗМІ, мабуть, вийшли з приголомшливого стану i в один голос заволали про провокаторів зі «Студентського братства». Нібито ніякого рішення Феміди не було, а «братчики» просто тиснуть такими інформаційними «качками» на суд, який насправді має відбутися 14 вересня. «Севастопольський апеляційний господарський суд останнім часом не приймав жодних рішень щодо долі маяків Чорноморського флоту в Криму. Засідання мало відбутися у вівторок, але його перенесли на 14 вересня», — ці слова старшого радника Посольства Росії в Українi Володимира Лисенка навперейми радісно тиражували учора російські ЗМІ.

Цей матеріал є, до певної міри, згустком побаченого і почутого автором під час його двох відряджень до Севастополя впродовж останніх років. Це свого роду «археологічний» спогад про унікальну територію на кримському узбережжі Чорного моря. Севастополь — велике за територією місто. Воно розтягнулося вздовж узбережжя на десятки кілометрів і ще на кілька кілометрів углиб материка. В самому Севастополі, як мені розповіли місцеві мешканці, діють сім радгоспів. Хто мав нагоду летіти з Києва до Севастополя, до аеропорту Бельбек, про це не пожалкував. Із літака відкривається незабутній вид на це місто, берегова лінія якого порізана численними бухтами. Враження від побаченого згори можна порівняти хіба що з першим моїм польотом до Парижа 1992 року, коли повітряна траса ще проходила над самим містом. Тоді я шаленів вiд радості, коли внизу впізнав схожий на корабель острів Сіте, а на ньому — Собор Паризької Богоматері...