Після появи на столичних мітингах прибічників коаліції та уряду молодиків із прапорами так званої «Донецької республіки» голова Донецької обласної ради Анатолій Близнюк поспішно «відхрестився» від земляків. У ефірі Першого Національного телеканалу він заявив: «У Донецьку ви такого не побачите». Мовляв, зібрань під знаменами з двоголовими орлами тут не було й немає, а тому Близнюк як справжній «регіонал» вважає це... провокацією з боку «помаранчевих».

«Музика гурту «Lюк» могла б стати ідеальним саундтреком до недільного шопінгу на Марсі», — написав колись російський журнал «Наш» про харківський гурт. Або як мінімум до якогось шопінгу в Європі або й Москві. Кілька разів на київських афішах так і анонсували «Lюк» (Москва)». Вони — надто нетипові для українських музикантів, набагато частіше виступають у Росії. У нашій країні завжди так: поки ТАМ не напишуть-не покажуть-не дадуть нагороду, ТУТ не помітять. От і зараз: «Lюки» днями виступали у Львові, сьогодні — в Тернополі, а наступного тижня гратимуть у російських Самарі та Тольятті.
«УМ» зустрілася з гіпер-мега-усміхненою солісткою гурту Олею Герасимовою після «Lюківської» репетиції, на якій на власні очі (й вуха) спостерігала за творенням четвертого після популярних Tourist zone (2002), Lemon (2004), Sex (2005) альбому харків'ян. Участь у тому драйвовому дійстві брали гітарист (одночасно викладач соціології) Валентин Панюта, клавішник Олег Сердюк, басист Сергій Бельмас (Дід Мороз) та барабанщик Олександр Кратінов (Крот).

Це сталося у Приморському районі Одеси минулого вівторка о шістнадцятій годині: у кіоску на розі вулиці Буніна та Олександрівського проспекту сталася пожежа, а потім вибух, передає агентство «Українські новини». Випадковий перехожий витягнув з палаючого кіоска двох хлопців і дівчину. Один із них, продавець-палестинець, загинув на місці, а іншого хлопця та дівчину з важкими опіками доправили до міської клінічної лікарні №10.

Трагедія сталася у селі Ударник Бериславського району. 8 квітня близько третьої години ночі Євген Остапчук з невідомих причин вирішив почистити мисливську рушницю. Кінець цього став трагічним — пролунав постріл, хлопець помер. Як повідомили «УМ» у Центрі громадських зв'язків УМВС у Херсонській області, зброя не була зареєстрована. Інші деталі невідомі. Наразі триває слідство.

Учора в столиці стартувала кампанія «З чистого аркуша», організована Громадянською мережею ОПОРА на підтримку указу Президента про розпуск парламенту і проведення дострокових виборів. Активісти розгорнули десятиметрове біле полотно, на якому перехожі, котрі виступають за дострокові вибори Верховної Ради, мали можливість поставити відбиток власної руки, окресливши її маркером.

Давид Жванія — «енерджайзер», яких ще пошукати. На інтерв'ю до редакції «УМ» у середу він приїхав о 23.15 — після численних зустрічей і переговорів. А з «України молодої» поїхав не додому, а знову ж таки на роботу. На запитання, чи він узагалі коли-небудь спить, сміючись, відповів: «Останнім часом — ні». При цьому своєю енергією цей неймовірно харизматичний український грузин заряджає, здається, все навколо. Схоже, зарядив нею і сцену, яка у листопаді-грудні 2004-го стояла на Майдані, а цього року за фінансової підтримки Жванії проїхала майже по всіх регіонах України під брендом «Народної самооборони».
«Я вічний опозиціонер», — каже Жванія, однак цього разу сміх серйозний: в опозицію успішного бізнесмена привели принципи, якими він, на відміну від більшості українських політиків і тим паче підприємців, не торгує й не збирається. Бізнесмен Жванія був опозиціонером до Леоніда Кучми і його антинародної влади; міністр з питань надзвичайних ситуацій Жванія не приховував своїх критичних зауважень на адресу Прем'єрки в уряді Юлії Тимошенко; «нашоукраїнець» Жванія вийшов із партії, бо його обурювало те, що замість рятувати народ від розчарування «НУ» перетворюється на «болото». Пан Давид не приховує своєї заможності, але не відносить себе до олігархів на кшталт Ахметова, який дбає лише про свою кишеню, нехтуючи добробут «простих» людей. А ще Жванія виступає за об'єднання всіх демократичних сил і каже, що справді вболіває за Україну, хоча й народився у Тбілісі. Спершу Давид Важайович попросив дозволу говорити російською мовою — «так швидше». Але посеред розмови непомітно перейшов на українську й до російської вже не повертався...

За великим рахунком, Сербії зараз не до чужих культур, їм би зберегти свою територію — Косово, а друге завдання — вижити. Середня заробітна плата в 400 євро і дуже дорогі комунальні послуги та електроенергія не дають історично російськоцентричним сербам розслаблятися. З другого боку, їхні культурні потреби задовольняються на високому рівні — чого вартують такі імена як кінорежисер Емір Кустуріца, композитор Горан Брегович — вони, правда, здебільшого живуть у Парижі, та письменник Мілорад Павич. До речі, у Белграді, напевне, кожна десята крамниця — книгарня, такої кількості книжкових магазинів я не бачила в жодній країні світу.

Не пригадую прес-конференції з нагоди виходу нової книги, яка б зібрала таку величезну кількість журналістів. Мимоволі починаєш вірити в матеріалізацію навіть жартівливого слова. Адже саме Юрія Андруховича багато років тому нарекли патріархом буфонадного літгурту «Бу-Ба-Бу». Нині цього письменника називають патріархом української сучасної літератури не лише в різних куточках нашої батьківщини, а й за кордоном.

Ці вихідні у столичному Палаці спорту пройдуть під знаком спортивної гімнастики — виду спорту, в якому українські спортсмени ще з радянських часів займали лідерські позиції і який із початку 90-х на довгий час був захований від очей уболівальників (у тому сенсі, що всі чемпіонати і кубки України проводилися в маленьких залах, без глядацької підтримки). Першою, хто повернув спортивну гімнастику на великий поміст, стала олімпійська чемпіонка Стелла Захарова. Починаючи з 2002 року, її іменний турнір є не менш помітною прикметою київської спортивної весни, ніж Кубок Дерюгіної із художньої гімнастики. Щоправда, Кубок Захарової поки що не має статусу етапу Гран-прі чи Кубка світу — чесно кажучи, одній людині, без підтримки всієї гімнастичної громадськості країни, змагань такого рівня не організувати. Але й за нинішнього масштабу київський турнір багато в чому можна назвати подією унікальною.