Найпростіший спосіб запастися на зиму баклажанами — порізавши, висушити їх і потім додавати, як гриби, у борщ чи тушкувати з ними м’ясо. Утім найпоширенішим способом лишається консервування. Сьогодні перевіреними на практиці рецептами діляться львів’янка Леся Самченко та киянка Людмила Криштофович.

Узагалі–то народна назва плодів — а точніше було б сказати ягід — цієї рослини сімейства пасльонових не завжди збігається з їхнім кольором. Бо є й баклажани–«альбіноси». І якщо вони ще не виросли на вашій присадибній ділянці, то їх уже спокійно можна купити у столичних супермаркетах. Сортів баклажанів безліч — тільки в Україні найпоширеніших більше півдесятка: «Делікатес», «Напівдовгий» та «Довгий фіолетовий», «Сімферопольський» та «Кримський», «Донський». Будь–якого кольору, розміру і сорту зготовані баклажани — просто смакота! Як її зробити — у кожного народу свої рецепти: від Індії, звідки рослина помандрувала світом, до Кавказу, Ізраїлю й Італії.

Так уже склалося, що я люблю Крим. Ні–ні, не після того, як Віктор Янукович у період своїх 100 днів закликав усіх можновладців їхати на вітчизняний півострів і усі державні управлінці відрапортували Каті Осадчій, що летять відпочивати на берег український. Моя любов виникла несподівано більше 10 років тому, коли я вперше побачила кримську осінь. Відтоді я щороку намагаюся повертатися до свого Чорного моря і кожного разу обрати якусь нову «фішку». Цього року нею стали експерименти з приготуванням риби і морепродуктів у кухонному блоці з видом на Чорне море затишного приватного помешкання у тіні гори Ай–Петрі.

Коли ми у спеку смакуємо морозивом, не до розмірковувань про те, хто і коли першим почав виготовляти ці ласощі. Утім цікаво знати, що додумалися їсти солодкий лід китайці. Історія свідчить, що у спеку любив охолоджувати свій організм фруктовими соками зі снігом, наприклад, Олександр Македонський (це IV століття до нашої ери) та Нерон (І століття до нашої ери). Зайти і купити морозиво в Європі, у Парижі, можна було уже у 1660 році — в італійця Франческо Прокопіо. Щоправда, лише у літню пору. А ще через дев’яносто років у французькій столиці заможним людям можна було смакувати замороженим продуктом 365 днів у рік. Порівняно масовим виробництво морозива і в Європі, і в Америці стає уже наприкінці ХІХ століття, коли з’явилися досконалі холодильні машини. А сталося це зовсім скоро після того, як запрацювала у 1851 році у Балтиморі перша у світі фабрика морозива.

І знаменитості часом з’являються на кухні — щоб приготувати улюблені страви. Акторка Софі Лорен — уродженка Неаполя — у книжці «Спогади і рецепти» передає своє ставлення до їжі з часів, коли під гуркіт бомбардувальників у роки Другої світової делікатесом видавався шмат чорного хліба. Лорен не соромиться подякувати за появу кулінарно–біографічної книги бабусі та мамі, чий домашній кулінарний досвід наслідувала з дитинства, і зовсім не відомій загалу домашній кухарці Лівії Орланді, яка дозволила включити до збірки свої оригінальні рецепти.

Однією з класичних італійських страв, безперечно, є піца. Про цю страву розповідає піцайоло з Неаполя, що працює в Києві, Джузеппе Іролло.

Той, хто не любить гречку, просто не їв страв, у якій ця крупа розкривається на всі сто: від традиційно української розсипчастої каші зі смаженими опеньками до фірмового болгарського «Агнешка по–георгіївськи». Подивитися по–новому на «нудні» зерна варто й з огляду на неймовірну користь гречки, у якій і заліза багато, і йоду, і ще купа різних мікроелементів та вітамінів. Ще один вагомий аргумент не відмовлятися від цієї крупи: гречка — це просто знахідка для тих, хто хоче схуднити.

Славетний Мічурін колись назвав аґрус «північним виноградом». Варто відкинути стереотип, що з плодів цього колючого куща можна лише варити компот і варення. Здавна налиті сонцем «намистинки» аґрусу використовували як приправу до м’яса і риби.

Парадоксально, але, попри масоване полювання виробників на нас із вами, залишається чимало страв, які їм не вдається майстерно відтворити навіть на японському заводському обладнанні. Серед неповторних — і консервовані огірочки. Прості люди скажуть, та, звісно, ясний перець, кожна господиня вкладає у страву душу, а на заводі що — потік, конвеєр, байдужа механіка. Але, заперечимо ми, побійтеся Бога, це що ж виходить: відкриваєш банку, а там душа куми з гілочкою хрону?! І все–таки, все–таки якась містика пенат і оберегів є, бо чому ж тоді вони такі навдивовижу смачні, ті домашні огірки!

Нинішнє літо, за прогнозами синоптиків, буде найпекучішим за останні 73 роки. Тож куховаркам–любителькам варто запастися не лише вентиляторами, а й книжечкою рецептів «страв для спеки». Сьогодні пропонуємо вам на вибір перші страви, які їдять лише холодними в різних куточках світу. З патріотизму, та й за звичаєвим правом, вивчати цей кухонний інтернаціонал почнемо з нашого борщу, тільки пісного: він більше смакує саме холодним, з цибулею вприкуску.