17 років поспіль на відкриття курортного сезону в Сочі злітаються вершки російської кінотусовки. 15 років цим «парадом» командував продюсер Марк Рудінштейн, нинішній фестиваль вдруге робить нова команда: генпродюсер фесту - Ігор Толстунов, голова Наглядової ради - Олександр Роднянський.

Терплячість та цілеспрямованість режисера Михайла Іллєнка вражали завжди: як би там скрутно і сутужно не було, скількома б нулями не поповнювався дефiцит бюджету фестивалю, а він усе одно щороку збирав «Відкриту ніч» і відкривав естетській публіці нові імена сучасного українського кіно. Але мрія презентувати «Відкриту ніч» на всю країну, проефіривши її по телебаченню, для Іллєнка довго залишалася недосяжною.

Критика телебачення стала настільки загальним місцем ширшої критики усіх царин актуального буття, що її вже й не помічають. Це перетворилося на ще одну хворобу, з якою живуть, намагаючись не зважати на неї. Зрештою, єдиним способом пасивного спротиву є тільки створення власної оселі без телевізора.

Мелодраматичні багатосерійні фiльми, які в головній «мильній мануфактурі» Бразилії називають теленовелами, так і не змогли витіснити з ефіру милого серцю детектива. Занадто вже сильною видається інтрига цього кросвордного жанру з іменами підозрюваних по горизонталі і жертвами по вертикалі.

14 червня Національна збірна України зіграє свій перший матч на чемпіонаті світу з футболу-2006 у Німеччині. Гратиме українська команда з сильним супротивником - збірною Іспанії.

Після того як Нацрада з питань телебачення та радіомовлення заповіла вийти з соціального пакета вітчизняного кабельного оператора «Воля» чотирьом телеканалам, працівникам каналу, який ще рік тому позиціонував себе як «культ першості», перестали виплачувати заробітну платню. Пообурювавшись трохи на сторінках преси через рішення Нацради, керівництво («Ах так?») вирішило перетворити працівників телеканалу на власних рабів. За березень-місяць нинішнього року штатні працівники (журналісти, ведучі, сценаристи, режисери, оператори etc) отримали сорок відсотків заробітної платні. За квітень і травень їм не виплатили ані шеляга.

Із багаторічного телеглядацького досвіду ми разом з вами, шановні «диванні овочі», знаємо, що літо — мертвий сезон для наших «домашніх улюбленців», себто телевізорів. Ну це в сенсі нових серіалів, ток-шоу та іншої «свіжини», яка тішить нас довгими зимовими вечорами. Тож можна здогадатися, що більшість працівників телебачення влітку вирушає у відпустки, мов школярі. Проте на новиннєвиків це правило аж ніяк не поширюється.
Від сьогодні «УМ» починає активно цікавитися у різних телеканалів про те, як збираються відпочивати їхні працівники. Насамперед ті, на кого пляжний сезон не надто поширюється.

26 лютого цього року пан Скрипін уже врочисто і публічно оголошував про своє звільнення з каналу. Згодом телезірка дала себе вмовити залишитися на посаді шеф-редактора.
На початку минулого тижня Роман Скрипін знову написав заяву про звільнення з «5-го каналу», оголосивши про це колегам, власникові каналу Петрові Порошенку і традиційно — різноманітним засобам масової інформації. Відверто кажучи, я вичікувала час. А раптом знову повернеться «син» у рідні пенати? Хтозна. Але поки що Скрипін начебто таки справді йде.

А не судилося з цілком банальної і звичної не лише для нашого телевиробництва, а й для всієї культури, причини. Ну не готові ми ні в моральному, ні в матеріальному сенсі спекатися нав'язливої присутності колишнього «старшого брата» в нашому житті. Власник компанії «Про-ТБ» Віктор Приходько, що саме йому як своєму давньому партнерові «Студія «1+1» замовила фільмувати нову стосерійну «ковбасню» з робочою назвою «5 хвилин до метро», дуже хвацько знімає всі можливі незручні запитання журналістів і глядачів, дипломатично й мало не по-езопівському розповідаючи їм про формат стрічки. Мовляв, є такий імпортний формат, «Сусіди» називається. Це коли дія відбувається в одному багатоквартирному будинку, фактично в одному під'їзді. Тож і новий серіал за суттю такий само. Проте, за словами Приходька, сценарій «5 хвилин...» Олександра Щербакова — цілком оригінальний. Тому жанрувати його можна за допомогою такого цікавого терміна з перебудовчого відеопрокату, як «життєвий фільм».

Завдяки багатьом критичним відгукам у ЗМІ (зокрема й в «УМ») може скластися враження, що телебачення — це пережиток, а телевізор лише того й вартий, щоб викинути його у вікно, як це роблять на Новий рік італійці. Як на мене, цього аж ніяк не варто робити! Бо хоч інтернет дуже корисна річ, але далеко не всі мають вільний доступ у цю мережу, тому про події в країні та у світі дізнаються переважно з «ящика», а потім читають у газетах або слухають по радіо. Але обминемо випуски новин, спортивні та політичні програми. Їх існує досить багато, виконаних на досить фаховому рівні, справді цікавих, важливих і корисних.