Загроза масштабної продовольчої катастрофи, надто в Африці та деяких країнах Азії, через світову економічну кризу нині стає ще реальнішою, ніж торік. Україна вкотре отримала шанс вигідно продати вирощене. Українські аграрії могли б скористатися цією ситуацією, якби не кілька «але»...

Про необхідність запровадження Державного земельного кадастру говорять останні років п’ятнадцять: без нього просто не можна легально продавати сільгоспземлі. Адже ні продавець, ні покупець не знатимуть, що вони насправді купують чи продають. Проте цьогоріч ситуація може змінитись, — запевняють у Держкомземі. Мовляв, і закон відповідний уже подали на розгляд Верховної Ради, та й за рік всю інформацію про земельні ділянки та їхніх власників мають звести в одну базу даних.

Упродовж останніх десяти років виробникам м’яса та молока держава компенсувала податок на додану вартість (18% закупівельної ціни. — Авт.). Це була, по суті, форма підтримки вітчизняного переробного комплексу. Але з 1 січня нинішнього року пільгу скасували: відповідно до вимог СОТ.

Нещодавно профільний комітет Верховної Ради повідомив, що він затвердив черговий законопроект про застосування генно–модифікованих організмів. Прикметно, що ця інформація з’явилася одразу ж після новин у російських та українських ЗМІ: карантинні служби РФ затримали та повернули назад три тисячі тонн сої українського виробництва, яка буцімто містила ГМО. Таким чином, частково підтверджується інформація незалежних експертів, що наша батьківщина неквапно, але невпинно перетворюється на своєрідний оазис «генетичної» контрабанди — такий собі варіант «золотого трикутника», що спеціалізується на модифікованих рослинах. А невдовзі, можливо, і тваринах...

Коли потрапляєш у степ південних районів Донеччини, мимоволі згадуєш риторичне класичне запитання: «Чия земля?» Хоча, чесно кажучи, подібні розпитування в цьому випадку теж зайві. Бо тут і там стовбичать трафаретні вказівники, що нагадують — це земля «Ілліча». Тобто розташувалися довкола, куди не глянь, агроцехи Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча. І саме після з’яви згаданого грошовитого господаря тутешні села потроху почали оживати. Втім, не «Іллічем» єдиним. Адже є приклади й того, коли сільчани довели власну спроможність успішно господарювати навіть без солідних капіталовкладень тих же всюдисущих «іллічівців». Одне з таких господарств розташоване в селі Комар Новосілківського району. Щоправда, й тут не обійшлося без Ілліча, бо перед в’їздом до села досі бовваніє стела з колишньою назвою колишнього колгоспу — «Заповіт Ілліча».

Вирощування овочів та фруктів — чи не єдина галузь в Україні, для якої економічна криза пішла на користь. Девальвація української валюти та вдалий урожай овочів 2008 року в Україні привели до різкого підвищення конкурентоспроможності українських виробників овочів на внутрішньому ринку. І якщо у минулому сезоні Україна активно імпортувала моркву, цибулю, столовий буряк, капусту, то в цьому сезоні українська продукція вже почне виходити на експорт. Із середини січня цього року цікавість до українських овочів почали проявляти імпортери з Голландії, Польщі та Великобританії.

Коли ми наливаємо у склянку запашне парне молоко і нарізаємо скибками білосніжне сало, то навряд чи замислюємося над тим, чи вдасться нашим нащадкам через сотні років відчути той самий смак. Адже не знаємо і навіть не уявляємо смак того молока, тієї свинини, тих же курячих яєць, які вирощували і їли наші діди–прадіди. На щастя, сорок років тому вчені Інституту генетики та розведення тварин замислилися над проблемою — і створили банк генофонду порід великої рогатої худоби, коней, свиней, овець, кіз, птиці, звірів, риби, бджіл та шовкопряду. У 2004 році банк генофонду тварин отримав статус національного.